Думаю, що й така, може, знайдеться, котра скаже, що є тут оповідки занадто довгі. Таким я ще раз іскажу, що в кого є інші які справи, тому не варто їх читати, хоч би вони і всі були коротенькі. І хоч уже чимало уплинуло часу, відколи я почав писати і до сієї хвилі, коли я сей труд кінчаю, не вийшло мені з пам'яті, що присвятив я його не кому, як дозвільним читальницям, а хто читає, аби час прогаяти, тому ніщо не видається довгим, аби він знайшов там те, чого шукав. Короткі речі годяться радше для учнів, котрі не для розваги, а для певної користі читанням клопочуться, аніж для вас, юнії мої дами: адже у вас стільки ще є вільного часу після ваших утіх любовних! Крім того, жодна з вас не їздила на науку ні до Афін, ні до Болоньї, ані до Парижа, тому вам треба про все оповідати багато докладніше, аніж тим, хто учінням добре свій розум виострив.
Не сумніваюсь я і в тому, що казатиме дехто, ніби в оповідках моїх занадто багато солоних жартів та примовок усяких і що не годиться таким чином писати чоловікові статечному, мовляв, і поважному. Таким людям повинен я спасибі сказати, і таки кажу, бо вони щиро й ревне за честь мою і славу дбають. Одначе на закид їхній я ось що одкажу: правда, я чоловік поважаний і не раз на віку важений; тим же, хто на собі моєї ваги не відчував, мушу признатися, що я зовсім не важкий, а навпаки, такий легкий, що і в воді не тону; беручи ж до уваги, що в наш час і проповіді чернечі, що людей за гріхи картають, так само повні різних крутих словечок, приказок та витівок, я вирішив, що все це буде не від речі і в моїх оповідках, задля того писаних, щоб жіноцтву смуток розганяти. Як котра, може, й нарегочеться од них більше, ніж треба, то легко може од того сміху вилікуватись плачем Єремії, покутою Магдалини та муками спасителевими.
А то ще, без сумніву, й такі проявляться, котрі скажуть, що язик у мене злий і '{довитий, бо я подекуди пишу правду про ченців. Тим, хто таке говоритиме, можна буде й простити, бо годі подумати, щоб їх до того спонукала якась інша причина, окрім правдивої побожності. Адже ченці загалом люди добрі, вони з любові до Бога уникають усякої скверни: хоч і мелють на всі заставки, так нікому про те не хваляться, а якби ще од них цапиною не смерділо, то з ними було б і геть-то приємно знатися. Проте я визнаю, що все на сім світі аж надто плинне й перемінне, то, може, щось таке і з моїм язиком трапилось, бо про нього одна сусідка моя (сам себе я, природно, не беруся ні гудити, ані хвалити), сусідка, кажу, сказала нещодавно, що він у мене такий добрий-добрий і медоточивий, - та й говорила вона мені таке тоді, коли я вже дописував останні свої оповідки. Досить же буде недоброзичливим читальницям моїм і сього свідчення.
А тепер - нехай кожна каже собі і думає, що хоче, мені ж пора вже дати берега своїм словам і подякувати покірно тому, хто погодив мені дійти по таких довгих трудах жаданого кінця. А ви, ласкавії мої пані, пробувайте по його милості в гаразді і спокою і згадуйте мене часом, якщо ся моя книжка хоч трохи стане вам коли в пригоді.
Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. - С. 583 - 599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989.
С. 29. «Декамерон» - грецькою мовою означає «десятиден-ник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» - «шестиденник» - в якому йдеться про створення світу за шість днів.
Принц Галеотто - персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою.
«…палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило» - натяк на пристрасть Боккаччо - за походженням купця і міщанина - до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) - позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавто-біографічна деталь цілком відповідає середньовічним канонам куртуазної любові, коли чоловіки «повинні» були закохуватися в жінок шляхетнішого від них стану.
С. З0. «…під час минулої смертоносної чуми…» - йдеться про епідемію 1348 року.
С. 32. «після благодатного втілення Сина Божого…» - згідно з флорентійським стилем, рік починався не з Різдва, а з Втілення або Благовіщення (25 березня), отже чума охоплює Флоренцію на початку квітня 1348 року. В Пізі вона лютує вже з січня 1348.
