С. 43. «…а як виб'є третя година, будьте всі тут на місці, щоб попоїсти ще захолодки.» - у XIV столітті відлік часу робився від сходу сонця до заходу, за римським звичаєм. День розбивався на 12 годин, що згуртовувалися до чотирьох відрізків по три години кожен: третя, шоста, дев'ята, вечерня. Кожній порі року відповідав окремий розпорядок цих годин, оскільки різними були години сходу і заходу сонця.
«Помившируки по велінню королеви…» - гігієнічний захід, без якого не мислилось прийняття їжі: оскільки виделки не використовувалися, руки мили також перед тим, як перейти до наступного яства та наприкінці трапези.
«Діоней взяв лютню, а Ф'ямметта віолу…» - лютня та віола - старовинні струнні музичні інструменти. Оповідка перша
С. 44. Сер - титул представників вільних професій. До лицарів у Флоренції зверталися з титулом мессер, до дам - мадонна або монна.
С. 45. Мушатто ді Мессер Гвідо Францезі один з братів Фран-цезі (другого звали Біччо), відомий флорентійській шахрай. Накопичив багато добра, промишляючи лихварством у Франції, зумів вибитись у фінансові радники короля Філіппа Красивого, якого не раз спонукав до протизаконних дій - підробки монет, розбійних нападів на італійських купців тощо. За свою миршаву статуру Гвідо отримав прізвисько Мушатто (mouche - фр. муха).
Боніфацій - мається на увазі папа римський Боніфацій VIII (1294-1301).
Карл Безземельний - граф Валуа (1270-1325), брат французького короля Філіппа Красивого.
«такий собі сер Чеппарелло з Прато» - постать реальна, засвідчена документально. Чепперелло або Чапперелло Дієтаюті із міста Прато був одружений і мав дітей; працював, однак, не нотарем, а збирачем податків і десятин на користь Філіппа Красивого та папи Боніфація VIII. По-італійськи його ім'я, що так нагадує прізвисько, може походити від іменника серро - «поліно», «обрубок» - із додаванням зменшувального суфіксу - arello, або ж бути зменшувальним від Сіаро, деформованої форми імені Jacopo.
С. 46. Костирник - гравець у кості.
С. 47. «…кинуть його у яму, як собаку» - у ями (тобто рови, що оточували браму міста) викидали тіла самогубців, єретиків і відлучених від церкви, а також лихварів.
«Сих ломбардців собачої віри…» - ломбардцями у Франції називали всіх вихідців із Північної Італії, з Тоскани в тому числі. «Ломбардець» було синонімом слова лихвар, яке часто супроводжувалось зневажливим chien - фр. - собака.
С. 54. Парастас - заупокійна служба.
Стихар - верхній одяг церковнослужителів.
Казальниця - амвон, підвищене місце в церкві для проповідника.
С. 55. Святий Чаппеллетто - звісно, ім'я цього «святого» не фігурує в жодному переліку. Однак, у XIV столітті канонізація святих не була ще передана папській курії і виявлялась досить простим, буденним обрядом, як показує Боккаччо у своїй новелі. Оповідка друга
С. 57. Содомлянський гріх - педерастія.
Хліби духовні - церковні посади і пов'язані з ними прибутки.
C. 57. Симонія - продаж церковних володінь, посад і духовних звань.
С. 58. Клірик - служитель церкви. Оповідка третя
С. 58. Мельхіседек - розповсюджене єврейське ім'я, що означає «цар справедливості».
Саладін - (Салах-ад-дін, він же Юсуф-аль-Малік-ан-На-сер) - єгипетський султан (1138-1193), засновник династії Аюбідів. У 1187 році оволодів Єрусалимом, що дало привід до третього хрестового походу. Славився своєю толерантністю в справах віри. В час його правління Єгипет в Європі часом називали Вавілонією.
С. 59. Віра агарянська - мусульманська. Оповідка четверта
С. 61. «Не з-так далеко од наших країв, у Луніджані, був колись монастир…» - автор називає монастир Монтелунго поблизу містечка Понтремолі, що належав Абатству Св. Дзено, але описує події іншого, більш відомого йому самому монастиря Санта Кроче дель Корво (що на горі Капріоне, поруч з містечком Лерічі). Цей заклад, створений у 1176 році і покинутий у 1350-60 роках, належав пізанському Абатству Св. Мікеле.
Дорміторій - спальний покій у монастирі.
С. 62. «…вирішив нагримати на нього добре та й ув'язнити» - кожен монастир мав карцер для ув'язнення монахів, що провинилися.
С. 63. «…служу в законі святого Бенедикта» - мається на увазі чернечий орден бенедиктинців. Оповідка п'ята
С. 63. Маркізат Монферрато (іт. Monferrato - залізна гора) - середньовічна держава, що містилась між сучасними областями Італії Лігурія і П'ємонт. Утворилась наприкінці X ст., з 1536 р. - під владою мантуанських герцогів Гонзага, у 1631 частково, а у 1713 повністю приєднана до герцогства Савойї і П'ємонту.
«…обачна женщина стережеться полюбити мужчину вищого за неї станом» - канони середньовічної куртуазної поведінки, повністю викладені у трактаті Андреа Каппеллано «Про кохання».
Цікаво, що чоловікам навпаки «радилось» закохуватись у шляхетніших жінок - пор. прим, до стор. 29.
