— Сергію! — озвався до нього чоловік, вибираючись із припаркованого біля тротуару авто. — Перепрошую, Сергієм вас звати, я не помилився? Маю до вас одну справу.
Довге пальто, простоволосий. За знайомою зачіскою та сивуватим волоссям Сергій відразу упізнав того, з балкона. Чоловіка, який сидів там уже четверте тренування, одного разу навіть у товаристві директора спортшколи.
— Чого вам? — не надто привітно запитав Сергій.
— Та є розмова невеличка. Може, сядемо в машину? Там і поговоримо. До речі, підкину вас куди скажете.
— Та я, власне, тролейбусами звик їздити… — завагався Сергій.
Але той виявив наполегливість і без слів відчинив дверцята машини. Сергій знизав плечима і сів.
— Борис Олександрович, — відрекомендувався його співрозмовник, подаючи руку.
— Сергій.
— Знаю, знаю, — він завів мотор, — спостерігаю за тренуваннями, чую, що ви говорите, вже зрозумів. То куди їдемо? До речі, на тренуваннях я був присутній з відома директора спортшколи, він мій добрий знайомий.
— Бульвар Космонавтів, студмістечко, — сказав Сергій.
Машина рушила з місця. Прискорювати події Сергій не збирався. Мовчав. Почав розмову Борис Олександрович.
— Ну, що ж, — сказав він, — до діла. Я хочу запропонувати вам роботу, думаю, за фахом і з непоганою платнею. Як ви на це дивитеся?
Пропозиція виявилася доволі несподіваною.
— Це ж за яким фахом? — не зрозумів Сергій.
— Ну… — засміявся він, — я маю на увазі те, чим ви тут займаєтеся — до свистка і, головне, після. До речі, що ви називаєте «творчістю»? Начебто і не карате… Я взагалі-то не дуже розуміюся. Дилетант, знаєте…
— Бойове самбо. Те, що культивувалося донедавна у військах спеціального призначення. Вивчаємо для загального розвитку. А ви що, пропонуєте мені зайнятися рекетом?
— Я схожий на мафіозі? — Новий знайомий розсміявся. — Не жартуйте, Сергію. Нічого протизаконного, якщо не брати до уваги, що ви не будете ділитися своїми прибутками з державою. Не такий великий гріх, ну, та й вона про це не знатиме. Робота приватного тренера, скажімо так, з бойових мистецтв. Так це зараз зветься?
— Який з мене тренер? — знизав плечима Сергій. — Я сам, бачте, тренуюся. Моя кваліфікація не така висока, щоб я міг вчити ще когось.
— Ну чому? Виглядаєте ви досить переконливо. До того ж мені казали, що ви кандидат у майстри спорту.
— Ну то й що? Я займаюся спортивним самбо, виступаю за університет. Тому мене досі й не вигнали звідти. Те, що ми робимо після тренування, — просто захоплення, так, для розваги. Не можу я когось цьому навчити. Знайшли сенсея… З мене сміятимуться, та й із вас також. Он Євгенові запропонуйте. Він не такий аж дуже завантажений, гадаю, погодиться.
— Не підходить мені ваш Євген, — категорично заявив співрозмовник, викручуючи кермо. — Він примітивна людина, та й надто здоровий. Мені підходите ви. Ну скажіть, ви що, не зможете постояти за себе на вулиці?
— Гадаю, що зможу, — подумавши, відповів Сергій.
— Ну от, — зрадів той. — То навчіть і ближнього!
— І кого ж ви хочете, щоб я навчив? — запитав Сергій.
— Мою… скажімо так, дружину.
Після цієї заявочки Сергію стало навіть весело.
— Вашу дружину? А… як ви це собі уявляєте? Ви вважаєте, що жінку ваших років можна навчити тому, що ви бачили в залі?
— Можна, — сказав він. — Тому що, по-перше, вона дуже молода, дуже… І не дивіться так на мене, це не коректно. По-друге, вона в прекрасній фізичній формі і деяку підготовку вже має. А по-третє, вона дуже хоче. Це, як би вам пояснити… Бзик свого роду. Заскок. Її ідея-фікс. Але що поробиш? Бажання коханих жінок треба виконувати, інакше вони нас не кохатимуть. П’ять доларів за тренування. Гадаю, непогана платня. То як?
— А чому вона не займається в якійсь спортивній секції? — запитав Сергій.
— Бо я можу собі дозволити найняти індивідуального тренера.
— Ну а чому саме я? У мене немає тренерського досвіду. Взагалі ніякого. Зрозумійте, я не можу гарантувати, що когось навчу чогось путнього.
— Бо, на мою думку, ви — кращий з тих, хто тут тренується, до того ж, по всьому видно, скромна, спокійна та порядна людина.
Сергій зняв трикотажну спортивну шапочку й пошкріб потилицю.
— А конкретніше ви не могли б мені розповісти, що я маю робити?
— Займатися з нею не менш як тричі на тиждень. Програма — на ваш розсуд і смак. Усе, що ви вважаєте за потрібне для самозахисту на всі випадки життя плюс загальна фізична підготовка. Ось і все. І не тушуйтеся. Ви ж не берете на себе зобов’язання зробити з неї чемпіонку світу! Тільки навчити чомусь корисному. А це вам, безперечно, вдасться. То як?
Сергій не знав, що й відповісти. Бути іграшкою для вгодованої дівахи, яка не знає, куди себе подіти з нудьги… Але гроші… Вирішення купи фінансових проблем. Врешті-решт, відмовитися ніколи не пізно.
— Отож три рази на тиждень, — повторив Сергій, подумки прикидаючи розмір заробітку, що падав йому зараз просто з неба.
— Я казав, не менше трьох. Хочете — можете щодня займатися. П’ять доларів за тренування. Більше займаєтеся — більше заробляєте.
— А дама потягне — кожного дня? — засумнівався Сергій.
— Потягне, не хвилюйтеся за неї.
