Але дружині було тісно на побережі. Героїв тягнуло до нових боїв. Післав Ґроерекр Гельґа на потаємні розвіди горі рікою до озера Ільмен. Панували тоді в Новгороді могутні князі Аскольд і Дир, скорі до бійки, ліниві до втечі, герої у боях за золото і славу. У сварці повбивали вони героїв Руси і не дали за пролиту кров окупу. Коли Гельґе вийшов з замку, стрінув пастуха і сказав до нього: «Йди, скажи Аскольдови і Дирови, що тут був Гельґе з дружини Ґроерекра і оглянув замок. Мав на собі сірий панцир і його вважали за Даґаля, сина конюшого Вавінґа». Коли це почули брати, післали погоню, а Гельґе не міг інакше вратуватися, як одягнувся за служницю і став молоти на жорнах. Даремно шукали за ним люде братів. Тільки Сліпому видалася служниця підозрілою, і він сказав: «Ясні й гострі очі має служниця князів, меле аж млин розлітаєтся! Князь меле на жорнах! Цій руці меч привичнійший, як держально жорен». Але Вавінґ сказав: «Нічого дивного, що жорна гудуть, коли меле князівська служниця, була валкіриєю, що їхала понад хмарами, геройська в бою, відважна на морю, заки не полонили її князі. Тому в неї такі люті огнисті очі».
Так утік Гельґе, а Ґреорекр здобув замок. В бою полягли всі начальники, а оба брати, Дир і Аскольд одержали мир, і вечером, коли приведено окупного кабана, положили на нього руки і присягнули на спису Одіна вірність Ґроерекрови. І князів одначе не минає те, що призначене. Але як тільки Дир зложив присягу, почав цього жалувати, зложив Одінови велику жертву за братню пімсту, і Одін позичив йому своєї списи. Тоді Дир найшов Ґроерекра у лицарській залі, пробив його списою Одіна, і Ґроерекр упав. Пішов тоді Дир до Сіґруни і сказав: «Горе мушу тобі звістити, зі списою у грудях лежить твій король. Кровю заплатив за кров. Сіґруна сказала: «Щоби тебе зранили в серце всі присяги, які ти заприсяг Ґроерекрови на світлу воду пекольного джерела і на холодний пракамінь! Хай не рушається твій корабель під тобою, хоч би й під найліпшим вітром! Хай кроку не зробить твій кінь під тобою, хоч би твої вороги сиділи тобі на карку! Хай не тне твій меч у твоїй руці, хиба щоби свистав над твоєю головою! Аж тоді стане пімста за убийство Ґроерекра, коли станеш вовкулакою в лісі, бездомним і безрадісним, без їди, коли не стрінеш трупа!» Відповів Дир: «Одін винен у сьому нещастю, він вніс у рідню колетнечу. Візьми золоті перстені і пів краю на окуп для себе і свойого сина!» Відповіла Сіґрун: «Ні в день ні в ночи не найду радости, доки не стану в дверях могили Ґроерекра. На коні буде королівський герой, з золотими острогами. Так тікали перед ним вороги з жаху, як кози перед вовком. Серед героїв стояв Ґроерекр як ясень серед тернів».
Вмираючи Ґроерекр сказав до Гельґа: «Друже, товаришу всіх моїх боїв, малий мій син Інґвар хай знайде в тобі другого батька! Зложи мені в цьому всі присяги: на стіну корабля, на берег щита, на стремено коня.і на вістрє меча!» А коли Гельґе присяги зложив, сказав Ґроерекр до Сігруни: «Коли я вчера спішив через ліс, їхала в пітьмі жінка на вовкови, який її слухав, червона пізна заграва заходу світила мені в лице, спіткнулася моя нога і брехливі привиди стояли по обох моїх боках, начеби хотіли бачити мою кров. Я упав перед Долею. Гляди, крівавить іще моя рана, але люба не плач, одно тільки прошу тебе, оскільки хочеш мене послухати, постели по моїй смерти ліжко Гельґови». Сіґрун відповіла: «Коли ти при наших заручинах дав мені перстень, дала я обіт ніколи ве звеселитися, коли б ти відійшов, і нікого не взяти в свої обійми». «Поцілуй мене, Сіґрун, ніколи більше не побачу Роґгайму». Сіґруна плавала в крови свого чоловіка і власних сльозах. «Не плач Сіґрун, моя молода жінко». «Горе, що мій син іще надто молодий». Сіґрун зітхнула: король віддав духа. Сіґрун у своїм болю так міцно сплеснула в долоні, що коні затупохіли в стайні і гуси загегали на дворищи. А оба брати зібрали свою дружину і подалися на південь. Серед безчисленних ударів мечів побили дружини Хазар, героїв, що живилися сирим кінським мясом. Але Норни міцно пряли свої нитки!
