— Богиня могла б допомогти, якби прокинулася. Але вона спить, —
проказала Албасти й нахилилася нижче, щоб краще роздивитися боротьбу
Талавіра з власним тілом. На обличчі потворної жінки заграла дивна посмішка.
— Допоможи мені його приборкати! — На плечі Талавіра роззявився
інший рот. Амага не збиралася здаватися. Пластини на шкірі задрижали, голова
Талавіра вибухнула від болю. Він вигнувся, борючись із судомами.
Албасти задоволено прицмокнула. Їй сподобалася вистава. Але всьому приходить кінець. Потворна жінка вивалила решту карт на догму і, тримаючи порожню миску, зазирнула в обличчя Талавіру. Її очі були порожніми, наче вона дивилася крізь нього. Вона бачила Амагу. І тоді Талавір зрозумів, що рішення ухвалене. І скільки б він не пручався, для них він був комахою, яку можна роздушити. Колись Амага врятувала Албасти від смерті, і відтоді їх зв’язувала
клятва, що була в рази важливішою за життя комахи. А отже, Амага отримає контроль над його тілом. Талавір приготувався до боротьби, але погляд Албасти несподівано пом’якшав. Вона легенько ткнула кігтем у золоту бляшку на лобі
Талавіра й промовила:
— Ти отримала ворожіння, Амаго. Я сказала тобі, де шукати тіло для твого брата. Тепер виконай свою обіцянку. Помовч.
Талавір із полегшенням сповз на підлогу. Амага миттєво відступила, немов
її, наче порошину, здули з поверхні. Про присутність відьми нагадував тільки ледве чутний злий шепіт. Біль відступив, Талавір знову міг говорити. Він уже приготувався подякувати потворній матері за те, що звільнила його від лещат відьми, коли Албасти притиснула його до підлоги важкою ногою. Потім плюнула в миску й щось прокреслила на дні довгим кігтем.
— Ти випив моєї води, чоловічку, віддав частку свого суєру. Тепер ти в моїй владі. Зі мною так не пустуватимеш, як із царицею Амагою. — На потворному обличчі великої матері, наче жир у брудній калюжі, розповзлася недобра посмішка.
Магія Албасти подіяла блискавично. М’язи Талавіра ослабли, очі вкрила пелена, голова впала на кам’яну підлогу. Він втратив контроль над власним тілом. Немов крізь товщу води він почув, як здригнулася печера. «Землетрус?»
— в’яло пронеслося в скутій свідомості Талавіра. Удар повторився. Зі стелі осипалося каміння. Тонко, наче застрашені цуцики, завили молодші дівчатка. І знову удар. Знадвору долинув скрегіт, дерев’яні щити, що закривали вікно, розлетілися на друзки. У печеру залетів морський вітер, а з ним — три довжелезні кігті, кожен завбільшки з дорослу людину. Грифон, який до того дрімав коло стіни, злякано скочив, незадоволено скрикнув і відбіг до іншого боку печери. У вікні з’явилося темне ведмеже око.
— Аю! — заверещали дівчата.
Албасти роздратовано поглянула на око, вдарила себе в груди й по-звіриному вишкірилася. Вона залишилася сидіти на помості, навіть коли величезний ведмідь спробував пробратися до печери. Але все це Талавір спостерігав немов із відстані: зір затуманився, навіть розум, здавалося, налився свинцем. Він майже не відчув, коли Албасти ко`пнула його в бік великою брудною ногою. Вона пересвідчилася, що Талавір ледве дихає, і кинулася до дівчат, як кхартал — на кесераток. Широким жестом вирвала двох із гурту, заскочила на вікно, пригрозила Аю й вистрибнула в чорноту. Талавір устиг побачити, що однією із захоплених дівчат була мала, якій він подарував уламок зі свого тіла. Потім на нього навалилася темрява.
— Гей! Ага! Прокинься, — маленькі руки вчепилися в плечі Талавіра.
Той неохоче розліпив повіки. Йому снилися Ма й печера в Ак-Шеїх.
— Візьми весло, туру, пливи, — істеричним шепотом проспівав Волошин і штурхонув його в плечі. — Тобі пощастило, що Кучерявка встигла занурити твій подарунок у воду Албасти, інакше ти б ніколи не прокинувся. Казав же: не пий із
її чаші. — Волошин простягнув глиняний уламок із крилатою богинею, який
Талавір подарував дівчинці. По його краях досі чорніла його кров. — Маєш тікати, поки
Албасти не повернулася.
— А де Кучерявка? — Талавір сподівався, що це було маренням, що
Албасти насправді її не забирала.
У темряві вікна виднілися поодинокі блискавки та білі буруни на верхів’ях
хвиль. Шторм відступив, а з ним наче розчинилися в темряві Великий Аю та
Албасти з дівчатами. З-за спини Волошина визирнула Гуль. Фіолетові очі наповнилися сльозами.
— Мати віддасть її Аю. Данина. Аю не жерти інших.
— Так не можна. Треба… — Талавір спробував підвестися, у голові запаморочилося, і він знову опустився на підлогу. Тіло ослабло, але свідомість очистилася. — Ви маєте чинити опір. Цього хотів би Бог Спалахів.
Злякані обличчя дочок Албасти розвернулися до Талавіра, і він пошкодував про сказане. Радити дітям опиратися гороподібному ведмедю й
Албасти — усе одно що наказувати стрибнути в прірву.
— Послухайте, — у його руку вчепився Волошин, привертаючи увагу. —
Я вірю замислам предвічним. Моїм дівчаткам удалося піддивитися ворожіння.
