Курчавці, — сумно уточнив співець. — Але вони відчувають одна одну. Те, що побачила одна, знають усі. Хлопчик, про якого ти згадав — Бекир — у смертельній небезпеці. Дитина, що поряд із жінкою на залізній рибі, теж. Але тільки Бекир зможе привести тебе до Золотої Колиски.
— Бекир не з Ма? — простогнав Талавір, укотре роблячи спробу опанувати тіло. Ця новина його порадувала. Отже, бодай хлопчик уникнув пазурів Белокуна. — Але де він? Албасти сказала, що Золотої Колиски не існує.
Талавір намагався зрозуміти, що тільки-но сказав Волошин: на Матері
Вітрів є ще одна дитина, якій він може передати дух. Бекир пов’язаний із
Золотою Колискою, але Талавіру не варто до нього наближатися, інакше тіло хлопчика захопить джадал. То як йому вчинити?
— Ти маєш іти. — Гуль потягнула Талавіра за руку й допомогла нарешті підвестися. Поряд із синьошкірою сердито крутив головою грифон. — Малюк
Сімург тебе ту-у. Куди вирішиш. — Жінка притулилася щокою до величезного дзьоба. Грифон відкрив пащеку, солодко позіхнув і голосно клацнув щелепами. У його роті могла вмістися людська голова. Але Гуль лише поплескала його по щоці, як любляча мати — дитину-пустуна.
— А ти хочеш залишитися з печерною монстрицею? — Талавір із недовірою покосився на загнутий дзьоб. — Ви ж для неї тільки жертовні ягниці для цього Аю.
Гуль сховала очі. І, можливо, вперше Талавір її зрозумів. Вона повернулася додому, а коли ти вдома, то, здається, можеш стерпіти будь-яке паскудство, тільки б знову не опинитися у вигнанні. Але щось йому підказувало: Гуль інша. Вона занадто довго жила на волі.
— Сподіваюся, ти зможеш їм допомогти? — Талавір кивнув у бік дівчат, на мить замислився і продовжив: — Азіз-баба цього б хотів. Ти сама казала, що він завжди захищав дітей.
Синьошкіра кліпнула обома повіками й витерла кулаком носа. Між тонкими намальованими бровами пролягла зморшка. Вона жила в Азіза-баби через відчуття вдячності та обов’язку, шукала ласки в чоловіків, як пес, що втратив господаря. Але Гуль була сильнішою, ніж сама про себе думала.
— Тобі не потрібен захист чи той, хто б тебе прийняв, ти сама здатна будь-кого захистити. — Талавір очікував на реакцію, але Гуль лише мовчки підсунула до нього голову грифона. — А з ним що робити?
— Кривавим торжеством і жахом опівнічним, щоб вознести й возвеличити.
— Волошин простягнув йому миску Албасти. На дні лежали дбайливо зібрана колода Мамая та гострий уламок із зображенням богині.
— Аякже, міг би й сам здогадатися, — проказав Талавір, ховаючи карти до кишені. Рани на руці, завдані залізним ротом, уже затягнулися уламками та сіллю, і він був змушений проколупати глиняним уламком новий отвір. Коли в мисці зібралося достатньо крові, він підніс її грифону. Птахолев скинув на
Талавіра жовтим оком. Кліпнув, підхопив миску дзьобом, перекинув вміст у горлянку й витягнув шию, ковтаючи кров. А потім цілком по-людськи гикнув і опустився перед Талавіром на передні лапи, запрошуючи залізти на карк.
— А далі що? Так само годувати?
— Розберешся, — поплескав грифона по шиї Волошин. Талавір заліз на теплу спину й знайшов очима Гуль.
— На. — Він простягнув їй закривавлений глиняний уламок. — Зможеш мене знайти. І ви всі, — Талавір розвернувся до дівчат. Він потребував сказати
їм щось вагоміше за банальні слова прощання. — Серйозно, забийте нарешті на цю Албасти і її ведмедя. Ідіть туди, куди заповів Бог Спалахів, — заселяйте новий світ. — Він широко всміхнувся й міцніше вхопився за шию грифона.
Одна з дочок несміливо підняла списа з клешнею ракоскорпа на вістрі.
Кілька разів потрясла. Її жест повторили інші. Вуста Гулі сіпнулися, і тінь усмішки торкнулася гладенького синього обличчя. Вона помахала глиняним уламком. Талавір притиснувся до теплої шиї грифона. Під смердючим пір’ям
билася жила, що дивним чином резонувала з його власним пульсом. І несподівано для себе Талавір відчув дивне єднання з величним творінням Дешту.
Він був наче частиною грифона, що прагнув свободи та вільного польоту.
Талавір нахилився ще нижче, дослухаючись до цього зв’язку. Пір’я залоскотало носа. Може, засолені були праві, й суєр, що наповнює кров кожної істоти в
Дешті, єднає їх міцніше за будь-які узи? Засолені, тварини, сама земля — усе це частини єдиного цілого, яке говорить до своїх дітей, потрібно лише почути.
Сімург неспокійно тріпнув головою: він очікував на наказ. Талавір заплющив очі й подумав про Ма в полоні на Матері Вітрів, про Бекира, що загубився в Дешті, про Тарга в темній кімнаті, про Рябова, якого так і не зміг врятувати, і, нарешті, про неозорі простори Кіммерику.
Чи має він право вибирати? Белокун сконструював його для певної мети, але Талавір порушив наказ. Це було його рішення чи навіювання Амаги? І що таке його рішення? Де це «його»? Чи існує «він»? А якщо існує, то що обере?
Талавір міцніше обхопив шию грифона, стиснув коліна й штовхнув тварину. Грифон миттєво все зрозумів, застрибнув на підвіконня, тужливо прокричав до Йилдиз, що тільки-но вийшла з-за хмар, і стрибнув із вікна. Цього разу Талавір точно знав, куди вони полетять.
