Чорній Корові. Наче це вона була його істинною дитиною, а не Бекир. Який сенс сперечатися? Марко Дорош мертвий. Один із небагатьох спогадів, від якого навіть Забувайко не зміг позбавити Чорну Корову: те, як він помер.
— Крім того, ти сам казав, що довго не міг вийти з Ак-Шеїх, — не вгавала
Чорна Корова, — тобто батькові треба було приїхати до вас. А як він міг, він же займався Армією потвор? Але все це неважливо, головне, що тепер ми є одне в одного. Ми ж майже брат і сестра! — Чорна Корова аж сплеснула в долоні від радості. Уперше після того, як вона віддала Забувайка, Бекир бачив її такою щасливою.
— Як би розчарувався Кемаль-шейх, якби про це дізнався, — до кабіни зазирнув Ніязі. — Він же хотів вас спарувати. А Бог Спалахів забороняє союзи брата та сестри.
Довгі вуха хлопчика-лисеняти затряслися, а з витягнутої пащі вирвався напівсміх-напівкашель.
— По-перше, ми не брат і сестра, не рідні, — випалив Бекир. Чорна Корова хіхікнула. Бекир пізно зрозумів: те, що він сказав, дорівнювало «нам можна паруватися», і накинувся на Ніязі. — Марко Дорош не був її справжнім батьком.
Лише виховав. Вічно ти підслуховуєш.
— І нікого я не підслуховую. Скіф’янка повернулася. Закінчуйте теревенити, бо їдло скінчиться. — Ніязі зовсім по-тваринному почесав за вухом і тихо додав: — Саша Бідний сказав, що за кілька годин виходимо. Хоче ночувати вже за Шейх-Елі.
Усі подивилися на Бекира. Ночувати за Шейх-Елі — коло підніжжя Матері
Вітрів. Завтра доля Бекира буде вирішена.
Бекир немов зачарований спостерігав за руїнами Шейх-Елі. Саша Бідний сказав, що вулицями досі можна пройти, але всі подорожні обирали непевний шлях через болота та зарості ялгу. Ходили легенди, що в Шейх-Елі жили привиди перших знищених Спалахами та Старшими Братами. Саме вони охороняли руїни й не давали бурям стерти їх на порох.
За фарсах від Шейх-Елі, наче клаптик на ковдрі, виділялася незвичним кольором магічна невразлива зона. Коли в селищі живцем згорали люди, диміли клітинні баюри «живого м’яса» й у страшних муках змінювалися люди, поруч залишалися неушкоджені працівники Станції Старших Братів.
— Не розумію, чому Бог Спалахів покарав усіх суєром, а цих помилував?
— перестрибнув чергове болітце Ніязі. Через отруйні баюри їм довелося спішитися й вести тулпарів за вудила.
— Твій дід вважав суєр благодаттю, — відказав Бекир, згадуючи одну з проповідей Азіза-баби. Тепер здавалося, що між нею і цим моментом — ціле життя, за яке кожен із них змінився. Бекир провів по відрослому волоссю, зібраному у хвіст на потилиці, й подивився на Ніязі. Подорож Дештом далася хлопчикові-лисеняті особливо важко. Якщо після Ак-Шеїх лише половина тіла нагадувала тваринну, тепер він повністю заріс хутром, кінцівки стали тоншими й змінилися настільки, що він здебільшого бігав на чотирьох. Ніязі точно не вважав свої зміни чимось хорошим і раніше б навів сотні аргументів, чому дід помилявся і суєр не є благодаттю. Але тепер хлопчик-лисеня лише стенув плечима. Смерть примирила його з дідом. І Бекир знову проковтнув своє бажання поговорити про Азіза-бабу начистоту.
Чорна Корова, яка йшла перед ним, різко спинилася. Ніязі врізався в її спину. Бекир не одразу зрозумів, що сталося. Лише за мить він побачив, що болітця закінчилися, а попереду чорніла випалена мукоеде ляїн ер — невразлива зона. Вона мала окреслену межу, наче її промалювали величезним олівцем.
Чорна Корова ніяково всміхнулася друзям і переступила лінію. Решта поспішила зробити так само. Тепер, якщо вірити розповідям, вони в безпеці. Бурі не торкаються мукоеде ляїн ер. «У цьому благословення, а може, і прокляття», —
подумав Бекир, розглядаючи випалену землю. Тут не росла навіть ялгу, хоча отруйних боліт було чимало.
У центрі невразливої зони залишилося кілька бараків. Чорнота на стінах нагадувала про пожежу, що сталася багато років тому. Після нападу на Станцію
Армії потвор Гавен Белокун був змушений шукати для Матері Вітрів притулку в небі. За роки акинджиї та й самі Старші Брати розтягнули недогоріле сміття.
Кожен вважав знахідку з мукоеде ляїн ер талісманом. Вірили, що уламок із цього місця теж може захистити від бур.
Саша Бідний завів їх до найкраще збереженого барака. Саманні стіни потріскалися, з-під розбитої штукатурки стирчала чорна, наче зрізане волосся, камка. Усередині валялися залишки їжі, дрова, матраци й навіть балон із водою.
Тут часто зупинялися розвідники та мисливці за головами, які прямували на
Матір Вітрів, — за неписаним законом кожен мав залишити після себе стільки, скільки доти забрав. Бекир підійшов до купи старих, напівзотлілих газет
Старших Братів. Ма називала їх агітками й не дозволяла брати до рук. Але тепер
її не було поряд.
Бекир підібрав пожовтілий від часу папірець. Дата свідчила, що агітка була випущена за рік до Спалахів. Справжній раритет і купа неприємностей. Старші
Брати особливо ретельно знищували все, що розповідало про них до Спалахів.
Бекир присів і почав ворушити купу.
