— Сфена наказала привести тебе на місток. — Руф окинула поглядом Ма, наче роздумуючи, як їй виконати наказ, зважаючи на те, що Ма прив’язана. Вона подала знак Ханум, а сама демонстративно погладила банку з бакасою. Мовляв, диви, що мені дала Сфена, і спробуй тільки показати зуби.
— Я чула вибухи. На Матір Вітрів напали? — Ма гарячково думала, що робити. Якщо Руф відведе її на місток, а там вона змусить Сфену торкнутися бакаси, то дістане можливість заволодіти свідомістю Першої Зіниці.
— Так, був бій, — Руф провела нігтями по склу банки так, що в Ма звело зуби. — Ми відбили твоє поріддя. Сфена каже, що він важливий, як і ти. Хоча не розумію чому. Як на мене, ти звичайна потвора з Дешту.
Мати Вітрів знову здригнулася. Руф нетерпляче зиркнула на вікно, немов обраховуючи, скільки має часу. Ханум схопилася за одвірок.
— Навіть після твого дикого нападу Сфена думає, що ти допоможеш розібратися з Белокуном. Але йому й так не довго облавок топтати. Він уже почав харкати кров’ю. То нащо ти їй, лікарко? Чому вона хоче тебе залишити? За що тебе вподобав Талавір? — Руф повільно, наче пестячи, провела по обідку банки, а потім, коли Ма цього найменше очікувала, спритно засадила пальці в бакасу. Ма завила від болю. Руф їй заздрила, ненавиділа, і всі ці емоції манкур вилив їй під шкіру. — Може, ти й мені покажеш, що в тобі такого особливого?
— Вни-изу що-ось відбува-ається, — подала голос Ханум.
— Я тільки отримала цю штуку, дай трохи погратися. — Не виймаючи руки, огризнулася Руф.
Ма спробувала зосередитися. Руф уперше торкнулася бакаси, вона не могла опиратися так, як Сфена, і Ма читала пір’яволосу, як відкриту книгу.
— Ні, навіть не думай це робити. — Руф висмикнула з банки руку й витерла пальця об одяг. Ма її недооцінила. Помічниця Першої Зіниці підготувалася. Руф витягла з кишені маленький старовинний пістолет і наставила на ліжко. — Я знаю, хто ти, знаю, що ти хочеш зробити зі Сфеною, —
використати її, а потім зрадити. Я це відчула. Вона буде вдячною, коли я відкрию їй очі. У неї є я, і більше нам ніхто не потрібен. — Зброя в руці Руфі затремтіла.
Ханум тихо зойкнула, затулила обличчя руками й зашепотіла молитву.
Вона першою побачила те, на що Ма звернула увагу наступної миті. За спиною в
Руфі з вентиляційного отвору до кімнати знову пролізли паростки суєру, наче
Евге хотіла розібратися, що тут відбувається. Руф цього не побачила, хоч могла б і зреагувати на сплеск суєру. Ма відчула, наче в кімнаті зараз завирує буря.
Волосся на її шкірі стало дибки, а в крові завирував суєр, підсилений дією фармакону. Нарости на лопатках збільшилися. Вивертаючи руки в зап’ястках, вона подалася наперед, немов хотіла грудьми зустріти кулю. Фармакон не мав сили над Руф’ю, але подіяв іншим чином — активізував зміни в тілі Ма. Те, з чим вона так довго боролася, узяло гору. Ма напружила м’язи, вигнула хребет і дала виростам свободу. Гострі шипи з тріском розірвали пута на її руках. Очі
Руфі розширилися. Вона не очікувала побачити такі різкі зміни й натиснула на гачок. Оглушливий постріл збігся з поштовхом Станції, наче вони знову потрапили в бурю. Ма встигла відкотитися на бік ліжка, тож куля застрягла в бильці. Руф спробувала перезарядити пістолет, але Ма зреагувала швидше: довгим наростом штовхнула її в живіт, і Руф відлетіла просто в суєрні пагони
Евге. — Відв’яжимене! — крикнула Ма, намагаючисьзвільнити ноги.
Ханум застигла як укопана, переводячи темні очки з Ма на Руф. Нарешті підхопила спідниці, переступила ноги Руфі і кинулася розв’язувати Ма.
— У якій кімнаті Бекир? Ну? Де він?
Ма підібрала зброю. Від юшану та тривалого лежання її хитало, але біль у спині став легшим. Вона змогла розправити нарости. Новоутворення потягнули назад, змінили баланс тіла — Ма довелося схопитися за стіну, щоб не впасти.
Вона з гіркотою подумала, що якби так довго не боролася зі змінами, то вже давно їх опанувала б. Ханум не зводила очей із Руфі, яка корчилася під дією суєру. — МимаємодопомогтиБекиру, — спробувала привестиїїдотямиМа.
— Ні-і. Не зараз. Зараз тогірек Діви. — Ханум схопила її за рукав і потягнула на себе. Станція стабілізувалася. З коридору почулося незвичне виконання гімну Двобогу, наче його наживо співали члени екіпажу. Ма не було коли думати про те, що відбувається.
— Ти збожеволіла. Чого ти від мене хочеш?
— Це я, я прино-осити тобі записки. Тоді-і, давно. Це я-а, я давати атеш-траву Анархії, щоб вона-а народи-ила дівчинку з вогнем у руках. Вона внизу. Ти ма-аєш їй допомогти. Тогірек Діви. За-араз.
Ма сіпнулася, намагаючись звільнитися, і відчула знайомий біль. У її тілі досі був уламок мемобомби. І він відгукнувся на слова Ханум, наче хотів звільнитися. От що їй нагадувало обличчя Чорної Корови — Анархію, її сміх, очі, вигин брів. Дівчинка була її дочкою.
— Ти хочеш, щоб я ввійшла в транс? Ні, не тепер. Я мушу звільнити
Бекира. — Ма знову потягнула жінку на себе.
