Белокун звів на Сфену налиті кров’ю очі. У білках полопалися капіляри, шкіра на обличчі потріскалася і вкрилася тонким шаром солі. На колись білому френчі розповзлися червоні плями. Калюжі серед малюнків свідчили про правдивість чуток: Белокун стікав кров’ю. Талавір, якого вона бачила внизу, хоч
і перетворився на потвору, але був у значно кращій формі.
— Де? — ошелешено перепитала Сфена. Вона згадала їхню першу зустріч.
Як же вона тоді його боялася — легендарного Гавена Белокуна, який пережив
Спалахи. Як хотіла вислужитися. І що бачить тепер — божевільного, чий розум забрав суєр. Ні, вона такою не стане. Ма допоможе їй вилікуватися.
— Проблема в тому, що Мамая ніхто ніколи не слухав. Та він і не був балакучим. Ти знала, що він не міг говорити? Читав чужі думки, але сам не говорив. Родове каліцтво, якого не виправив навіть Зорг. Тому його знаки — це послання. Чому ти не схопила Талавіра Каркіноса?! — несподівано визвірився
Белокун. Сфена мимоволі відступила назад.
«Хто йому доніс? Белокун узагалі не мав знати, що я спускалася по
Бекира».
— Я не одразу його впізнала, він дуже змінився. Залишилося саме обличчя.
Але тепер у нас є хлопчик. Він же теж схожий на Мамая.
— Правильно, — трохи заспокоївся Белокун. — Те саме обличчя.
Приготуй операційну.
— Ви впевнені? Ми ще навіть його не допитали. Крім того, він — це спосіб тиснути на Ма. Ви вважали її корисною. — Сфена покосилася на бакасу.
— Чи не краще спробувати зв’язатися з Талавіром? Тепер він зовсім близько.
Бакаса має подіяти.
Доктор теж подивився на банку, розмірковуючи над її словами.
— Бачили б ви, як він бився. Тіло Талавіра засвоїло потрібну кількість суєру, і зміни законсервувалися. Упевнена, що бакаса відгукнеться, —
продовжила тиснути Сфена.
— Можливо. Подай її мені.
Сфена з готовністю кинулася по банку й уже за мить простягнула її доктору. Белокун здавався розгубленим. Він подивився на бакасу, перевів погляд на підлогу, помітив якусь невідповідність і нахилився перекласти малюнки.
Сфені почав уриватися терпець.
— Мамай умів працювати з пам’яттю. Влазити в голову людини й змінювати її спогади. Ти про це знала? І я не знав до останньої ночі Зорга.
— Ви хочете сказати, що Мамай причетний до смерті наставника Язика?
— Сфена опустила руку. Бакаса може й почекати. Не щодня вдається почути зізнання століття.
— Причетний? Ха! Мамай кілька місяців витягав із голови Зорга спогади про той клятий будинок в Ак-Шеїх. І робив це так майстерно, що Зорг не відразу запідозрив. А коли зрозумів, було вже пізно.
Старий пердун почав плутати реальність із вигадкою. Кричав, що Мамай не людина, що в ньому живе хтось інший. Скиглив, що він заслуговує на смерть.
Покручена, прикута до інвалідного візка напівдитина так злякала всемогутнього
Зорга, що той написав донос Язику. Язик не повірив, як і я на той момент. Я не уявляв межі могутності Мамая.
— І все одно ви допомогли йому вбити Зорга?
Белокун підняв із підлоги малюнок. В епіцентрі червоно-чорного вибуху стояв чоловічок у круглих окулярах і тримався за голову. Його обличчя перекосилося від болю.
— Звісно, допоміг. Мамай переконав Зорга, що той мусить підірвати лабораторію. В останню мить Зорг почав сумніватися. І тоді на допомогу прийшов я: прив’язав старого, набрав правильні комбінації й ледь устиг утекти й витягти Мамая.
— Але ж Зорг урятував Мамая, та й вам дав нове життя! Як ви могли вбити власного вчителя? — Сфена прекрасно знала про відсутність моралі в Белокуна, але їй хотілося почути підтвердження, більше подробиць, які вона змогла б використати проти нього.
— Дивно, що про це запитуєш саме ти. — Белокун підсунув іще один малюнок. — Не знаю, що відчував до Зорга Мамай. І чи взагалі міг щось відчувати після всіх тих операцій, пережитих під руками Зорга. Деякі проводили без наркозу.
— Звідки ви знаєте? — тихо запитала Сфена. Вона вже здогадалася, якою буде відповідь.
— Бо я йому асистував. Я завжди мав тонкі вправні пальці. Ніколи не здогадаєшся, на кому я тренувався за наказом Зорга. — З носа Белокуна потекла кров, заюшила губи й стекла на шию. — На власній матері. Ха! Не дивися на мене так. Кожен платить свою ціну. Я такий, яким мене зробив Зорг. Я був хорошим учнем. — Белокун устав і потягнувся по бакасу.
Сфену нудило від сповіді Белокуна. Його злочином було не вбивство наставника, а зізнання. Догмат сповідував, що Старші Брати безгрішні, а чужі звинувачення — лише наклеп. Тримай свої гріхи при собі або розкажи слідчій комісії Язика й прийми справедливу кару, але не зізнавайся всує. Ніколи. Сфена поклала банку в розкриту руку доктора.
— А от ти нікчемна учениця. — Белокун розчепив пальці, і перш ніж
Сфена встигла перехопити, скляна посудина розбилася об підлогу. — Я розкусив тебе, як Мамай — Зорга. Ти надумала звести мене з розуму! Ти, дурна, ні на що не здатна матка, думала, що зможеш підкорити Гавена Белокуна? — Він замахнувся і щосили вліпив Сфені ляпас.
