За її спиною висів лук, а на поясі бовтався пишно прикрашений сагайдак зі стрілами. Лискуче хутро на кобилячій половині відливало бронзою, під смаглявою шкірою людського тіла грали могутні м’язи. Хіба онук Азіза-баби
Кебап міг зрівнятися з кентаврихою міцністю статури.
«Гікія — королева амазонок», — промовив хтось з армійців і поспішив відійти подалі. Талавір важко зіп’явся на коліна, — отрута духів та напад Саші
Бідного витягли з нього чимало сил, — для чогось обтрусив подерті штани й аж тоді побачив, що вони билися поряд зі складеними тілами амазонок.
— Ці приблуди осквернили місце тризни! — проревіла кентавриха.
— Вони билися через неї. — Гуль з готовністю показала на Ма, що ніяк не могла скласти крила, і підморгнула Талавіру, наче брала участь у вельми цікавій забаві.Талавір спробував зіп’ястися на ноги, але копито кентаврихи змусило його сидіти. — Чому? — Гікія подивилася на Ма, наче від її відповіді залежало, що вона далі робитиме з Талавіром. На обличчі Ма застигла суміш здивування та обурення. Вона явно не знала, що відповісти Гікії.
— Бей акинджиїв з Ак-Шеїх, — Ма з гірким видихом показала на Сашу
Бідного, що все ще приходив до тями в руках Скіф’янки, — хоче, щоб я народила йому незміненого сина.
— А цей? — Кентавриха знову буцнула Талавіра.
— Гей, легше! Чого ніхто не сказав, що цариця амазонок має такий міцний круп? — А цей, — незадоволено подивилася на Талавіра Ма, — кинувся мене захищати.
— Забираєш його?
— Що? — не зрозуміла лікарка.
Гікія приставила списа до маківки Талавіра.
— Він осквернив місце упокоєння сестер. За це смерть. Але якщо він твоя власність, говоритиму з тобою, — повторила Гікія. — Закон амазонок. Закон
Дешту. — Якщотинепогодишся, я візьму! — викрикнула знатовпуГуль.
— Беру! — Ма нарешті так-сяк склала крила й допомогла Талавіру підвестися.
Спис Гікії перемістився до голови Саші Бідного.
— Прошу, — видихнула Скіф’янка, прикриваючи своїм тілом акинджия.
— Або я можу, — знову озвалася Гуль.
— Ти знаєш, що це означає, Скіф’янко, але чи приймуть тебе сестри?
— І що означає наша домовленість? — замість неї запитала Ма. Вона згодилася забрати Талавіра, навіть не цікавлячись умовами. Але в Дешті будь-яка угода мала ціну.
— Ви станете частиною мого війська й понесете покарання за свою власність.
— Гей, я не хотів нікого образити. Зі всією повагою, але до чого тут Ма?
— останнє, чого б хотілося Талавіру, це битися з кентаврихою. Але й відпускати до них Ма всупереч її волі він не збирався. Клятва амазонки, як і клятва
Старшого
Брата, була довічною.
Саша Бідний виплюнув образу в бік королеви амазонок. Йому теж не сподобалася претензія Гікії. Чоловік може вимагати від жінки покори, але ніколи не згодиться, щоб таке право мала вона.
Хтось з армійців загиготів. З гурту амазонок долинули масні жарти.
Натовп розважався сценою. Градус веселощів знизився, коли до них підійшов чоловік у шоломі. Залізна конструкція на його голові нагадувала перевернуте відро й щільно закривала обличчя та шию. Чоловік був невисокий та худорлявий, і шолом на його плечах здавався занадто громіздким для миршавої статури. Але армійці розступилися, даючи йому дорогу. З того, як вони схиляли голови й промовляли «буах», Талавір зрозумів, що перед ним очільник Армії потвор генерал Григоренко-другий власною персоною. За ним шкандибав обскубаний молодняком Птерокса Болбочан.
— Гікіє, грозо Дешту! — Григоренко-другий мав мелодійний, ледь приглушений маскою голос. — Нехай осяє тебе Бог Спалахів.
— Генерале, нехай насниться тобі Діва! — Королева амазонок підняла списа. — Ці чоловіки не армійці, і на них не поширюється твоє право. Вони власність жінок, — Гікія показала на Ма та Скіф’янку, — що скоро стануть моїми сестрами. Отож долю цих чотирьох визначить суд амазонок.
— До цього мені діла немає, — Григоренко-другий показав на Сашу
Бідного. — А от колишній Старший Брат несе в собі джадала. І що з цим робити, вирішувати не тобі, Гікіє.
— Джадала?! — одночасно з королевою амазонок запитала Ма.
— Так сказав чильтани. Його слово визначить, що з ним робити. —
Григоренко-другий подивився в бік Шейх-Елі.
Талавір, Ма а потім і решта потвор розвернули голови до мертвого міста. З руїн, наче великий ожилий курган, виповз восьминогий гігантський павук. А за ним, немов привиди, потягнулися сотні засолених.
Бекир із Чорною Коровою мовчки блукали мукоеде ляїн ер — колишнім епіцентром Спалахів, а тепер місцем бою потвор зі Старшими Братами. Від обгорілої плоті нудило. Бекир зрозумів, що живих вони не знайдуть, проте вперто відкидав уламки та вдивлявся в обличчя.
— Ніязі мав бути зі Скіф’янкою, але зник, щойно почався бій, — дівчинка розмазала по брудному обличчю сльози. — Тут немає де сховатися.
— Поки ми не знайшли його тіла, треба вірити, що він живий, —
роздратовано, наче Чорна Корова вже змирилася зі зникненням Ніязі, пробуркотів Бекир.
