Кара-Тобе(тюрк. «чорний пагорб») — давнє греко-скіфське городище в північно-західному Криму. У часи Мітридата VI Євпатора тут було давньогрецьке поселення, що його полководець Діофант захистив від набігу скіфів; на місці битви заклали фортецю Євпаторіон. За Римської імперії тут стояв римський гарнізон. Коли Крим підпав під владу імперської Росії, на хуторі, що виник поблизу колишнього городища, побудували училище майстрів соляного промислу. За незалежної України відкрито музей античного часу, скансен-реконструкцію скіфського житла та школу юних археологів. Місцеві легенди свідчать про мережу підземних ходів — таємних давніх шляхів.
Киример Сейдамет Джафер — військовий міністр (9 грудня 1917 року —
січень 1918 року), а згодом голова уряду (4—14 січня 1918 року) Кримської
Народної Республіки. Не знайшовши спільної мови ні з білими, ні з червоними, подався в еміграцію до Туреччини й пережив там Другу світову війну. Лідер кримськотатарської еміграції, ідеолог незалежності Криму під турецьким або німецьким протекторатом.
Кун Бела — угорський єврей, більшовик. У 1920–1921 роках голова
Кримського революційного комітету, потім діяч Комінтерну, очолив пролетарську революцію в Угорщині й намагався встановити більшовицьку диктатуру. Організатор червоного терору в Криму. Арештований сталіністами за звинуваченням у троцькізмі, розстріляний 1937 року.
Мамай — так звали кількох історичних і легендарних постатей. Беклярбек
і воєначальник Мамай — фактичний правитель Золотої Орди епохи розквіту; загинув у Криму, похований у поселенні Шейх-Мамай біля міста
Кафа. Ногайський мирза Мамай — герой епосу «Сорок кримських батирів», степовий лицар, що мріяв побудувати в Дешті нову цивілізацію і перетворити степ на торговельний рай. Брат останнього Шейх-Мамай — вождь Ногайської
Орди в північній Таврії; він постійно міняв союзників (то Крим, то Москва), зажив слави своїми хитрощами. Козак Мамай (Мамарига) — герой українських казок і пісень. Багато топонімів у Криму, та й по всій Україні, названо на честь
Мамая. Мамаями звали також язичницьких ідолів, що стовбичили на давніх курганах.
Мато Дуковач — хорватський льотчик-ас часів Другої світової війни, пілот Люфтваффе. Виграв повітряні бої проти ПВС Червоної армії над Чорним морем та кримським степом. Мав понад 40 перемог у повітряних дуелях із більшовицькими льотчиками. Важко поранений 1944 року, німці його списали, а він через образу викрав літак, перетнув лінію фронту і здався совєтам. Радянська сторона передала його в Югославську партизанську армію, проте він вступив у конфлікт із місцевими комуністами, знову викрав літак і втік у буржуазну
Європу.
Нахімов Павло Степанович — адмірал, який загинув у Кримській
(Східній) війні під час оборони Севастополя від англійців та французів. Його останні слова були: «Вони сьогодні досить влучно стріляють». По смерті став культовою постаттю в імперському пантеоні.
Немичі — семеро дітей поліційного урядника Павла Немича з Євпаторії, три брати (Максим, Семен, Сергій) і чотири сестри (Антоніна, Євдокія, Варвара, Юлія), учасники Першої російської революції та більшовицького терору 1918—
1919 років. Усіх, окрім Євдокії, стратили, зокрема за масові вбивства білих офіцерів у РСР Тавриді. Батько повісився після страти дітей.
Сєров Іван Олександрович — перший голова КДБ, очільник ГРУ та інших спецслужб СРСР, довірена особа Сталіна, особисто відповідальний за депортацію кримських татар і народів Кавказу, масові репресії в Україні та Росії.
Автор таємних мемуарів, що їх за 25 років по смерті Івана Олександровича знайшла його онучка Вєра.
Текіє(кримськотат. «обитель дервішів») — у місті Гезлеві, яке після приєднання півострова до Російської імперії 1783 року було перейменоване на
Євпаторію, стоїть єдиний на півострові монастир дервішів. Вважають, що його заснували наприкінці XV — у XVI столітті.
Тулпари — у кипчацькій міфології легендарні коні, що вміють літати, проте ніхто не може бачити їхніх крил. Господар і друг тулпара — справжній батир, він же вміє розмовляти з конем. Перед першим подвигом батир має знайти погане лоша, розпізнати в ньому майбутню диво-тварину, вигодувати й виховати в незвичний спосіб.
Фальц-Фейни — родина німецьких колоністів, що мали маєток у степовому Криму, у північній Таврії. Відомі як латифундисти й меценати, а також німецькі націоналісти. Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн заснував заповідник Асканія-Нова на Херсонщині (який назвав на честь свого родового маєтку Асканії в Німеччині). Маєтки були розграбовані більшовиками й махновцями.
Чорна Корова — символ нижнього (підземного) світу в кипчацькому епосі.
Її приносили в жертву під час голоду й посухи, вона була обов’язковим
