— Як крик набридливого жирного мартина, якому хочеться скрутити в’язи, щоб він нарешті замовкнув. І так, я б хотіла перетворити тебе на смердючу калюжу, з якої ти виліз, але, на жаль, ми з тобою пов’язані. Албасти — чаклунка, уміє відповідати на питання. Ти маєш її знайти, і вона розкаже, де ця клята
Золота Колиска, яка вам так далася, а ще звільнить від нас. Уявляєш, яка удача?
— Тарг теж так вважає?
— Як я, він із тобою говорити не може. Доведеться повірити моєму слову.
Після зустрічі з джадалом дух відьми відчувався як окрема особистість у голові. Іноді Талавір відчував, як вона дивиться його очима, ніби зазирає у вікно.
Але, як і у випадку з манкуром, коли йому вдавалося зазирати в думки Белокуна, він спостеріг дещо дивне.
— Чому ти боїшся цього золота? — Талавір торкнувся лоба, а потім серця.
Він потребував підтвердження здогадок.
Амага незадоволено заскрипіла, але все ж відповіла:
— Вони зачакловані.
— Брешеш, — задоволено вигукнув Талавір. — Я теж можу читати твої думки. Або принаймні відчути, коли ти кажеш неправду.
— Добре-добре, брудний ти довбню. Вони зроблені із золота, яким було обкладене тіло Тарга.
На коротку мить перед очима Талавіра вибухнула картинка: дівчина заливається сльозами перед соляною мумією хлопчика. Чиїсь грубі руки клеять на мертву плоть золоту фольгу. А потім видіння обірвалося. Марево передала йому Амага. Це був її спогад. У ньому ж промайнула чорна деревина, що тепер приросла до його грудей. Це була частина Золотої Колиски, у яку поклали зміненого Тарга.
— Тарг — твій брат? Ти не можеш поговорити з власним братом? —
розсміявся Талавір.
— Не твоє діло, — огризнулася відьма.
І Талавір був готовий із цим згодитися. До часу йому було на руку те, що духи не могли спілкуватися одне з одним. Він знав бажання кожного, і вони не збігалися. Талавір відчував, що Амага би оскаженіла, якби про це дізналася.
— Пообіцяй, що Албасти відповість на мої запитання і що я вийду від неї живим. — Хитрий смердючий мужлан, — просипіла Амага, на мить замовкла, а потім через силу видушила: — Обіцяю.
Вона сказала правду, і перш ніж Талавір встиг розпитати, де шукати ту
Албасти, Амага сховалася до глибин його розуму зализувати рани.
Брязкальця затремтіли. У просвіті між гілками з’явилося синє обличчя Гулі.
— З ким говорити?
Вона, як змія, витягнула шию і покрутила головою. Сотні кісок розлетілися бризками. Жінка пересвідчилася, що нікого немає, і показала на плоди, що назбирала в поділ сукні. Гуль була надзвичайно задоволеною. Вона задерла сукню так високо, що було видно стегна. Ліве стегно прикрашало кругле татуювання зі змієногою жінкою.
— Їжа? — запитала жінка, запрошуючи пообідати.
Талавір невпевнено кивнув. Синьошкіра всміхнулася і показала на вхід до великої, у людський зріст, труби на протилежному боці каналу. Колись звідти текла вода. Усередині труби смерділо болотом і цвіллю. Дальній кінець був завалений камінням. Метал у місцях, куди не сягало сонце, брижився і переливався. Лише коли очі звикли до темряви, Талавір зрозумів, що нарости живі. І саме їх Гуль зібрала в сукню.
— Це бьосєк. — Гуль витягла з подолу слизьку істоту з двома кінцівками й продовгуватим крапчастим хвостом. Слимакоподібна істота мала два ока, кожне з яких містило по кілька зіниць. — На смак бе-е, але їсти можна. — Гуль відірвала бьосєка від стіни і з задоволенням чвиркнула. Вона їла їх сирими й здивовано зиркнула, коли Талавір розвів вогнище й спробував підсмажити. Але й після вогню туша залишилася слизькою та неапетитною. Талавір проковтнув кислу слину, змусив себе відкусити й неочікувано здивувався. Якщо не дивитися й не нюхати, можна уявити, що це варені креветки. Вони тамували спрагу.
— І куди ти мене ведеш? — Талавір намагався не дивитися на бьосєка в роті Гулі.
— Подалі від Ак-Шеїх. Азіз-баба казати не дати тобі вмерти в Дешті. Далі ти сам розберешся. Бо там було таке! — Гуль заходилася знову повторювати
історію про напад на селище. — Приземлилися Старші Брати. Таке почалося. Усі бігають. Бум-бум! Крики. Жива Віра — геп! Упала, ноги догори. Встати не може,
— зареготала Гуль і розчаровано додала: — Але я мусила йти по тебе.
За дитячим белькотінням синьошкірої Талавір намагався зрозуміти головне — що сталося з Ма та
її сином.
— Лікарка бабах! — широко розвела руками Гуль, демонструючи масштаби вибуху. Її забрати красиві чоловіки у формі. Бекир, Ніязі та дівчинка тікати. Азіз-баба наказав. Азіз-баба добрий.
— Куди Азіз-баба наказав їм тікати?
Синьошкіра стенула плечима.
— Гуль не знати.
Талавір подумав про Ак-Шеїх. Белокун спрямує гнів за його зникнення на голови засолених. Перед його очима промчали десятки змінених облич, очі
Кам’яного Дитяти, спотворені обличчя нещасних дочок Тітки Вальки. Навіть після того, що потвори хотіли зробити з Чорною Коровою, вони не заслуговували на зачистку. А зараз він навіть не може повернутися, щоб допомогти засоленим. Спершу він має знайти зброю.
— Албасти, ти мусиш знайти Албасти, — пролунало у вухах. Талавір здригнувся. Він іще не встиг звикнути до втручань Амаги.
