— Ой! Фу! Одеколон "Саша" — це мої травматичні спогади, — кривиться Вася. — Мій екс — він ще педантуватіший за твого Алігарха буде — кожен вечір перед сном мазав руки одеколоном "Саша". І мені з цим треба було жити.
— І Медведю тепер з цим жити. — Пильно дивлюся на Ведмедя.
— Н-да. Його ж вчора зґвалтували і подарували хутра, — радіє Вася.
— Ідіть на хуй, дури!
— Мовчи, підарас нещасний.
І ми, обіймаючись, заводимо пісню, мелодія котрої ідеально повторює мелодію "Майдадира" в баптистській церкві:
— Підарас, підарас, все у нас як в перший раз, буде все у нас гаразд, підара-а-а-ас!!!!
Ми сидимо втрьох і їмо зефір на подарованому Алігархом ліжку, єдиному
Тьолки все допитуються про наші перипетії з Алігархом.
— Ну шо, ви єбалісь? — аж скаче на матраці Вася.
— Нє, ти шо. Сексу я не хочу. Це в нас просто тусовка така, спілкування типу, клуб па інтєрєсам.
— Да, толька у нєво інтєрєс панятний… — похмуро закидає Ведмідь.
— Виєбать Карпу? — знов радіє Вася.
— Нєт. Єслі би только. Женіть на сєбє.
— Ой, та ладно, — відмахуюся я. — Яка різниця, шо він там собі хоче. Все чесно і просто.
— Да, Карпа — сама чесна жінка на Землі! — обурюється Вася.
Я продовжую:
— От тільки недавно зробив він мені кунілінгус, так уж і бить. Ну, зробив, я статечно повернулася на бік і сказала: "Ех, ти знаєш, я думаю, наша дружба тільки починається…"
— Ого, а я так би й не подумала… — дивується Вася.
Наше багатство з зашоколаджених зефірчиків у пластиковому пуделку повільно тануло.
— Блядь, ми зараз зіжремо всю коробку.
— Ага, коробку зіжремо, а зефір залишим.
Ми мовчки доїдаємо все до крихти.
— А ще він радник президента якийсь… — після мовчанки вставляю я.
— А-а-а, — протягує Вася, — тоді ясно, чого він так класно відлизує.
— Гагзга. — Я оцінила цей жарт. Хоча й не жарт. Чувак і справді робив свою справу знаменито.
— Атажгла, як пад гжель распісала, — кажу я про Васю. — Але в нас в телевізорі сьогодні ведуча одна теж нічо так сказанула. Всі, хто був у гримерці, задумались над смислом жизні.
— Ну-ну, шо? — питає Медвідь, завжди ласа до білявих і не вельми інтелектуально перевантажених телеведучих, справжніх майбутніх дружин пересічних Алігархів.
— Коротше, вона назвала мого продюсера Біляковим. А його прізвище Худорук. Ну, хіба що прізвисько Білок, бо ж він весь білий, як сніг на різдвяній картинці. Я їй про це сказала. А вона: "Тю, він же сам ніби так себе назвав… невже збрехав?" І закотила так гарно свої велетенські круглі очі. А візажистка їй співчутливо: "А що, часто чоловіки тобі брешуть про свої імена?" Ведуча: "Та ні, частіше вони брешуть про свій матеріальний стан".
— Гагага!!!
— Ну, і коли я в ахуї вийшла, дєвушка додала: і про сімейний теж.
— Дєвушкі іщут багатікав.
— Спосіб виживання тьолки в пострадянському просторі.
— Ти ше книжку напиши таку, Карпа.
— А я що — багато знаю?
— А ми тобі розкажемо, — серйозно каже Вася.
Ми усі троє мовчимо. Вася запалює м‘ятну сигаретку, не затягується нею, лиш сумно дивиться кудись у далечінь, на заляпаний фарбою лінолеум "під паркет".
— Н-да, люди десь на полювання ходять, а ми тут підлоги обдираємо від фарби.
— А це в нас така медитація, пацани.
— Карпа, від того, що ти називаєш нас "пацани", пацани тут не появляться, — отруйно каже Вася.
От тоді ми й постановили:
— Купити один на всіх вібратор і назвати його Ніколас Кейдж. І спати з ним в обнімку, бо він наш мущіна в домі.
Ведмідь заходить на кухню, куди я уже десь півгодини, як пішла робити чай. Я прийшла, завтикала, і ось уже п’ятий раз чайник закипає. Тільки моє приготування не сунеться далі натискання на кнопку. Ведмідь роздратований:
— Карпа. А що з чаєм?
— Мм.
— Що з чаєм в тебе було?!
— Мм. Нічо в мене ні з ким не було…
— Ага, ше скажи, шо і з сантехніком нічо не було!
— Він механік!!!
Він і справді механік. Висококласний механік, може з галімої старої "хонди" зробити охуєнську спортивну тачку. Чемпіона стріт-рейсингу. А на основі двигуна від "жигулів" збудує справжній болід. На ньому бос Механіка ганяє… А от Ведмідь мого прекрасного Механіка, з його густим волоссям і великими руками в мазуті, чогось не злюбив. А жалко. Такий взірець мужності й дитячої наївності. Для педофілок з заточкою під чеховських баришень.
Медвідь любив юзанути Механіка. Натиснувши на його нерівне дихання до мене.
— Крась ванну! — наказував Ведмідь. — Бо Карпа растроїцца, а я етава нє патєрплю.
Хлопчик фарбував.
— Чьо ти так насрал, а? Вся краска на палу. Весь пол в краскє.
На жаль, Ведмідь дуже рідко доводив справу до кінця. Замість того, щоби дотиснути й змусити Механіка повтирати фарбу, він спльовував і спрямовував свою агресію в наш спільний космос. А ми там без скафандрів, розумієте.
— Він тут таке недавно відмочив, карочє.
