Та усмішка, в якій дуже проступала його подібність до матері, була, проте, напружена. Я знав: він завжди так усміхався, коли його мучила мігрень.
— Та й не така це проста справа. В систему треба було б увести всі види варіювання, навіть ті, що їх ганять за штучність, отже, той засіб, з допомогою якого колись опрацювання теми опанувало сонату. Я питаю себе, навіщо мені було під Кречмаровим керівництвом так довго вправлятися в давньому контрапункті й списувати стільки нотного паперу фугами з оберненням теми, ракохідними й фугами з оберненням теми ракохідних168? Виявляється, всім цим можна було б скористатися для дотепної модифікації слова з дванадцяти звуків. Можна було б не тільки використати те слово як основний ряд, а й кожен його інтервал замінити інтервалом протилежного напрямку. Далі, можна було б композицію почати останнім і кінчити першим звуком, а потім обернути й цю форму. Ось уже тобі чотири способи, які, в свою чергу, можна транспонувати на всі дванадцять вихідних звуків хроматичної гами169, отже, композиція має до свого вжитку сорок вісім різних форм одного ряду, і мало на які ще штуки здатна варіація. Композиція може також використати як вихідний матеріал два ряди або й більше, на взірець подвійної і потрійної фуги. Головне, щоб кожен звук у ній мав своє вагоме місце в ряду або в якомусь його відгалуженні. Так було б забезпечене те, що я називаю нерозрізненністю гармонії і мелодики.
— Магічний квадрат,— сказав я.— І ти сподіваєшся, що все це почують?
— Почують? — перепитав він.— А ти пам'ятаєш одну лекцію на користь громади, яку нам колись читали і з якої виходило, що в музиці далеко не все треба чути? Якщо ти під словом «чути» розумієш докладну реалізацію кожного з тих засобів, якими здійснюється найвищий і найсуворіший лад, зоряний, космічний лад і розпорядок, то його не почують. Але самий той лад почують або можуть почути, і це дасть їм невідоме досі естетичне задоволення.
— Дуже дивно,— сказав я.— У тебе виходить немовби компонування музики до її компонування. Весь матеріал треба розташувати й організувати, перше ніж почнеться власне праця. Постає питання: яка ж тоді праця справжня? Бо ж готування матеріалу здійснюється з допомогою варіацій, а творення варіацій, яке можна назвати власне компонуванням, зараховано до матеріалу, отже, композитора позбавлено волі їх творити. Коли він береться до праці, він уже не вільний.
— Він зв'язаний вимогами ладу, який сам витворив, отже, вільний.
— Ну так, діалектика волі незглибима. Але як творця гармонії його навряд чи можна назвати вільним. Хіба творення гармонії не віддано на відкуп випадкові, сліпому фатумові?
— Скажи краще: констеляції, тобто збігові обставин. Поліфонічну гідність кожного звуку, що утворює акорд, гарантує констеляція. Історичні підсумки, емансипація дисонансу від обов'язку відмовлятися від самого себе, абсолютизація дисонансу, яку вже надибуємо подекуди в пізнього Вагнера, виправдають будь-яке співзвуччя, коли його може узаконити система.
— А якщо констеляція дасть банальність, консонанс, тризвукову гармонію, щось утерте, вкорочений септимовий акорд?
— Це буде оновлення зужитого через констеляцію
— Я добачаю реставраторський елемент у твоїй утопії. Вона дуже радикальна, але частково знімає заборону, вже, власне, накладену на консонанс. Повернення до старовинних форм варіації — теж ознака цього.
— Цікавим явищем життя,— відповів він,— мабуть, завжди притаманне поєднання в собі рис минулого й майбутнього, вони, певне, завжди одночасно і прогресивні, й регресивні. У них виявляється двозначність самого життя.
— Хіба це не узагальнення?
— Чого?
— Вітчизняного національного досвіду?
— О, не треба гучних фраз. І самозакоханості! Я хочу сказати тільки одне: твої заперечення — якщо це заперечення — не рахуються, коли йдеться про задоволення прадавньої потреби дати лад усьому тому, що звучить і завжди звучало, й підкорити магічну сутність музики людському розумові.
— Ти хочеш піймати мене на моїх гуманістичних ідеалах?— сказав я.— Людський розум! А в самого, вибач, з язика не сходить слово «констеляція», хоч воно вже пахне астрологією. В раціональності, до якої ти закликаєш, дуже багато від забобонності — віри в незбагненне й непевно-демонічне, що виявляється в азартній грі, ворожінні на картах, у жеребкуванні, в тлумаченні прикмет. Перефразовуючи твої слова, я сказав би, що твоя система швидше здатна підкорити магії людський розум.
Він провів пальцями по скроні.
— Розум і магія, мабуть, зустрічаються і зливаються в одне в тому, що ми звемо мудрістю, у вірі в зорі, в числа...
Я більше нічого не сказав, бо бачив, що в нього болить голова. Та й усе, що він казав, хоч яке мудре й цінне, здавалося мені, було позначене болем. Сам він, видно, вже втратив цікавість до нашої розмови, бо, йдучи, байдуже зітхав і наспівував. Я ж, звичайно, перебував під великим враженням від неї. Схвильований і спантеличений, я, проте, не міг не відзначити про себе, що хоч, може, вплив болю на його думки й надає їм якогось особливого відтінку, але ні в якому разі не знецінює їх.