Дивно схвильований і збентежений його словами, я не зважувався глянути на нього, хоч і дуже хотів. Я вже вище казав, яке відчуття в мене з'являлося щоразу, коли він говорив про сласні речі. Але він ще ніколи так не розпалювався, і мені вчувалася в його мові якась незвична рішучість, немов аж нетактовність щодо себе самого, а отже, й щодо співрозмовника, яка, разом з усвідомленням, що все це сказано з затуманеними мігренню очима, дуже мене тривожила. Хоч зі змістом його висловлювань я був цілком згоден.
— Мудрі слова! — сказав я якомога веселіше.— Оце називається взяти бика за роги! Ні, з чортом тобі не по дорозі. Чи ти сам розумієш, що говорив саме як гуманіст, а не як теолог?
— Краще скажімо: як психолог,— заперечив він.— Нейтральна середина. Але мені здається, що ця середина найдужче любить правду.
— А що, якби ми поговорили просто, по-міщанському на особисту тему? — запропонував я.— Я хотів тобі повідомити. що надумав...
І я сказав йому, що надумав, розповів про Гелену, про те, як я з нею познайомився, як ми зійшлися. Якщо я можу цим домогтися того, що в його поздоровленні буде більше щирості, сказав я, то хай буде певний, що я наперед звільняю його від участі в «танцях і звичаях» на моєму весіллі.
Адріан дуже зрадів.
— Чудово! — вигукнув він.— То ти думаєш одружитися, хлопче. Який чесний намір! Такі звістки завжди здаються несподіваними, хоч нічого несподіваного в них немає. Прийми моє благословення! But, if thou marry hang me by the neck, if horns that year miscarry!
— Come, come, you talk greasily*,— відповів я цитатою з тієї самої сцени166.— Якби ти знав цю дівчину і знав, що нас єднає, то зрозумів би, що за мій душевний спокій нема чого боятися, що, навпаки, все це й робиться задля душевного спокою і миру, задля міцного, непорушного щастя.
* Але якщо ти одружишся, то, присягаюся, не мине й року, як тебе оздоблять рогами! — Годі тобі, годі, не кажи такої гидоти
— Я не сумніваюся в цьому,— сказав він,— і не сумніваюся, що тобі в усьому пощастить.
Він немовби хотів потиснути мені руку, але втримався. Розмова наша на якусь хвилину урвалась, а коли ми вирушили назад додому, то повернулися до головної теми — до задуманої опери, а саме, до тієї сцени з четвертої дії, цитатами з якої жартома перекидалися; вона належала до тих, які я хотів конче скоротити. Сварка, з якої вона, власне, складається, досить непристойна й до того ж непотрібна для дії. Без скорочень так чи інакше годі було обійтися. Комедія не може тривати чотири години — це був і є головний закид проти « Мейстерзінгерів». Але Адріан, здавалося, саме «old sayings»* Розаліни і Бойє167, оте «Thou can'st hit it, hit it, hit it»** і т. д. вибрав для контрапункту в увертюрі і взагалі торгувався за кожен епізод, хоч засміявся, коли я зауважив, що він мені нагадує Кречмарового Байселя з його наївним прагненням заполонити музикою півсвіту. Та ще й сказав, що його таке порівняння нітрохи не бентежить. Він, мовляв, назавжди зберіг у душі крихту гумористичної пошани до дивакуватого новатора й законодавця музики, відколи почув про нього. Абсурд — але він ніколи не переставав думати про Байселя, думав і тепер, частіше, ніж будь-коли.
* Старі прислів'я
** «Але ж ти не вмієш попасти, попасти, попасти»
— Згадай лише,— сказав він,— як я тоді зразу заступився за його деспотичну, дитячу теорію головних і службових звуків, коли ти закидав їй дурний раціоналізм. Що мені тоді сподобалося в ній, то це прагнення витворити щось схоже на суворий стиль, теж інстинктивне, але наївно суголосне духові музики, хоч воно й виявлялося в смішній формі. Сьогодні, на іншому, далекому від дитячого, рівні розвитку, нам такий Байсель потрібен не менше, ніж він був потрібен своїм овечкам,— потрібен систематизатор, речник об'єктивного й організації об'єктивного, досить геніальний, щоб пов'язати відновлюване, навіть архаїчне, з революційним. Треба було б...— Він засміявся.— Я вже висловлююся зовсім, як Збройносен. Треба було б! Чого тільки не треба було б!
— У тому, що ти кажеш про архаїчно-революційного речника, є щось дуже німецьке,— зауважив я.
— Гадаю, що цей епітет у твоїх устах — не похвала, а лише критична характеристика, як і має бути,— відповів він.— Але, крім того, воно ще може означати щось необхідне цій добі, якогось провісника порятунку в добу руйнування традицій і скасування всіх об'єктивних зобов'язань, одне слово, в добу волі, що вже, як сіль, роз'їдає талант і починає виявляти ознаки безплідності.
Я злякався, почувши це слово. Важко сказати, чому, але в його устах, взагалі у зв'язку з ним воно ставало для мене чимось небезпечним, викликало в моїй душі якусь дивну суміш страху й пошани. Воно хвилювало тому, що безплідність, грізне вичерпання й параліч продуктивності поряд з Адріаном уявлялася тільки чимось майже позитивним і величним, тільки в поєднанні з високою, чистою духовністю.