Мені здається вартим уваги те, що Адріанове перебування у швабінзькому пансіоні тривало всього кілька днів і що він взагалі не робив ніяких спроб знайти постійне житло в місті. Збройносен ще з Італії написав своїм колишнім господарям на Амалієнштрасе і забезпечив собі звичне помешкання. Адріан не думав ані знов винаймати кімнату в сенаторші Роде, ані взагалі залишатися в Мюнхені. Видно, він мовчки давно вже це обміркував і вирішив, і то так твердо, що навіть не поїхав попередньо до Пфайферінга під Вальдсгутом, щоб розвідати все й домовитись, а обмежився телефонною розмовою, до того ж зовсім короткою. Він зателефонував Нічичиркам із пансіону «Гізелла» — до апарату підійшла сама матуся Ельза,— відрекомендувався одним із двох велосипедистів, яким колись дозволено було оглянути дім та подвір'я, і спитав, чи згодні були б господарі винайняти йому спальню нагорі і для праці вдень абатський покій унизу, а якщо згодні, то за яку ціну. Перше ніж назвати ціну, яка потім, разом із харчуванням та обслуговуванням, виявилася дуже помірною, пані Нічичирк поцікавилася, про котрого з двох відвідувачів ідеться, про письменника чи музиканта, з'ясувала, явно перевіряючи тодішні свої враження, що йдеться про музиканта, а тоді висловила свої сумніви, чи він вибрав добре місце для себе,— звичайно ж, тільки задля його користі і з його погляду; а втім, він краще знає, що йому треба. Вони, Нічичирки, сказала господиня, живуть не з квартирантів, це не їхнє ремесло, а винаймають помешкання разом із харчами лише коли-не-коли, так би мовити, в особливих випадках, панове й тоді могли зрозуміти це з її розповідей, а чи це й є такий особливий випадок, хай вирішує сам пожилець. Тут його чекає тихе й одноманітне життя, а якщо говорити про вигоди, то й примітивне: немає ванни, немає ватерклозету, замість них такі собі сільські пристрої поза домом, і її дивує, що добродій, якому ще, коли вона не помиляється, немає і тридцяти, який присвятив себе красним мистецтвам, хоче поселитися так далеко від осередків культури, на селі. А втім, «дивує» — не те слово, вона, а так само і її чоловік, не мають звички дивуватися, і якщо це саме те, що він шукає, бо люди здебільшого справді надто багато дивуються, хай приїздить. Але вона його просить іще подумати, а надто, що для Макса, її чоловіка, і для самої неї важливо, щоб це була не проста забаганка, від якої скоро відмовляються, а домовленість на якийсь довший час, правда ж? І так далі.
Він поселиться надовго, відповів Адріан, і обміркована ця справа хтозна-відколи. Побут, що чекає на нього, внутрішньо випробуваний, схвалений і прийнятий. На ціну — сто двадцять марок у місяць — він згоден. Спальню нагорі хай вона вибере сама, а його наперед тішить абатський покій. Через три дні він приїде.
Так і сталося. Коротке перебування в місті Адріан використав на переговори з одним рекомендованим йому (я думаю, що то була рекомендація Кречмара) переписувачем, першим фаготистом цапфенштесерського оркестру Гріпенкерлем, що заробляв якісь додаткові гроші на цьому ремеслі, і вже віддав йому частину партитури «Love's Labour's Lost». Цілком упоратися з твором у Палестріні йому не вдалося, він ще інструментував дві останні дії і не завершив увертюри у формі сонати, початкову концепцію якої дуже змінив, увівши ту дивовижну, чужу самій опері побічну тему, що грала таку велику роль у репризі й у прикінцевому алегро, а крім того, ще мав чимало роботи зі знаками, які вказують на відтінки виконання й на темп і які він, компонуючи музику, в цілих шматках не проставив. До речі, мені ясно, що закінчення праці над твором не випадково не збіглося з закінченням його перебування в Італії. Навіть якщо він свідомо прагнув такого збігу, якась таємна воля стала йому на заваді. Надто вже він був semper idem*, людиною, яка стверджує себе всупереч обставинам, щоб конче хотіти зміну життєвих лаштунків узгоджувати з закінченням справ, розпочатих до тієї зміни. Краще, казав він собі, для внутрішньої безперервності перенести в нові умови решту праці, пов'язаної з попередніми умовами, і взятися до чогось внутрішньо нового аж тоді, як стане рутиною зовнішня новина.
* Завжди тим самим