Він був ерудит, який умів говорити про що завгодно, філософ культури, настроєний, одначе, проти культури, бо, мовляв, у всій її історії не бачив нічого, крім процесу занепаду. Найгіршим у його устах було слово «поступ», він його вимовляв з нищівною зневагою, і складалося враження, що такий консервативний глум з поступу правив йому за справжню ліцензію на місце в цьому товаристві, був ніби ознакою, що він доріс до цього салону. Розумно, але не дуже приємно він висміював поступ живопису від примітивно плаского до зображення у перспективі. Вважати відмову доперспективного мистецтва від перспективістського обману зору нездарністю, безпорадністю, незграбним примітивізмом і співчутливо стискати плечима, коли заходить про нього мова,— ось вона, вершина дурної новомодної пихи. Відмова, зневажливе нехтування — це не ознаки неспроможності, неуцтва, убогості. Наче не ілюзія — найниціший, розрахований на публіку принцип мистецтва, наче категорична відмова від неї — не ознака шляхетного смаку! Уміння категорично відмовлятися від деяких речей, що стоїть дуже близько до мудрості чи, швидше, і є часткою мудрості, на жаль, цілком утрачене, а простацьке зухвальство величає себе поступом.
Якимось дивом гості пані Шлагінгауфен, у дівоцтві фон Плаузіг, відчували в цих поглядах щось рідне, навіть більше за те: їм, по-моєму, здавалося, що Брайзахерові не зовсім личить висловлювати їх, але не здавалося, що таким людям, як вони, не зовсім личить зустрічати його висловлювання оплесками.
Так само, казав він, стоять справи і з переходом музики від монодії до багатоголосся, до гармонії, в якій дуже полюбляють вбачати культурний поступ, тим часом як насправді це здобуток варварства.
— Як це... пардон... варварства? — прокукурікав пан фон Рідезель, що, певне, звик вбачати у варварстві форму консерватизму, хай навіть і таку, що трохи компрометує.
— Звичайно, ваша вельможносте. Джерела багатоголосої музики, тобто співу в співзвуччях квінти або кварти, містяться далеко від центру музичної цивілізації, від Риму, де існував культ гарного голосу,— вони містяться на хрипкій півночі і були, мабуть, своєрідною компенсацією хрипкоголосся. Вони містяться в Англії і Франції, особливо в дикій Британії, що навіть перша ввела в гармонію терцію. Отже, так званий розвиток слуху, ускладнення, поступ часом бувають здобутком варварства. Хтозна, чи його треба за це хвалити...
Було ясно, як Божий день, що він брав на кпини його вельможність і все товариство, прикидаючись перед ними консерватором. Його явно муляло, коли хтось угадував його думки. Поліфонічну вокальну музику, цей винахід прогресивного варварства, він, звичайно ж, узяв під свою консервативну оборону, як тільки відбувся історичний перехід від неї до гармонійно-акордового принципу, а разом з тим до інструментальної музики двох останніх сторіч. А це вже є занепадом, саме занепадом великого і єдино справжнього мистецтва контрапункту, священно-холодної гри чисел, яка, хвалити Бога, ще не мала нічого спільного з профанацією почуттів і блюзнірською динамікою; цей занепад захопив уже Баха з Айзенаха, якого Гете справедливо назвав гармонізатором. Бувши винахідником темперованого клавіру, а
Поки всі дивувалися, тішились і поклонялися, я ловив Адріанів погляд, щоб побачити, яке враження на нього справила ця прикра балаканина, проте він відвів очі. Що ж стосується Рідезеля, то він геть розгубився.
— Пардон,— сказав він,— дозвольте... Бах, Палестріна...