Доктор Сон полностью

Поза Тінітавном стояв мініатюрний потяг, чиї позначені написом ТІНІТАВНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ пасажирські вагони були вочевидь занадто маленькими, щоби вмістити бодай когось більшого розміром за дитину дошкільного віку. З яскраво-червоної труби над його локомотивом пихкав дим, а сам локомотив був завбільшки з мотоцикл «Хонда Золоте Крило»[54]. Ден дочув гуркотіння дизельного двигуна. На борту локомотива золотавими лелітками старомодним шрифтом було виведено ГЕЛЕН РІВІНГТОН. Патронеса міста, здогадався Ден. Тут, у Фрейжері, десь мусить бути також вулиця, названа її ім’ям.

Він застиг на місці, хоча сонце вже знову сховалося і день знову набрався холоду так, що Ден бачив власний віддих. Коли був малим, йому завжди хотілося собі іграшкову електричну залізницю, але він її так ніколи й не мав. І ось тут, у Тінітавні, він побачив її дебелішу версію, яку вподобали би діти будь-якого віку.

Перекинувши речовий мішок на інше плече, він перетнув вулицю. Знову почути Тоні — ба навіть побачити його — це дещо стривожило Дена, але саме зараз він був радий, що зупинився тут. Може, це дійсно те місце, яке він шукав, те місто, де він врешті знайде спосіб виправити своє небезпечно збочене життя.

«Куди б ти не вирушив, себе завжди забираєш з собою».

Він запхнув цю думку до ментальної комори. У цім ділі він був майстром. Багацько різного вже містилося в тій коморі.

4

Обидва боки локомотива були прикриті капотом, але, помітивши під низеньким карнизом Вокзалу Тінітавн ослінчик, Ден підніс його і став на нього. У кабіні машиніста було два покритих смушком ковшоподібних сидіння. На Денів розсуд, їх було виколупано з якоїсь старої потужної машини детройтського виробництва. Сама кабіна і її начиння також скидалися на щось модифіковане з ери Детройту[55], за винятком Z-подібного важеля коробки передач, що стирчав з підлоги. На ньому не було схеми перемикання швидкостей; його оригінальну головку замінили на оскалений череп у бандані, яка від багаторічного тертя об неї долонь перетворилася з червоної на блякло-рожеву. Верхню частину кермового колеса було відрізано, і тому те, що залишилося, більше скидалося на штурвал якогось легкомоторного літака. На приладовій панелі виднівся напівстертий, проте ще розбірливий напис чорною фарбою: МАКСИМАЛЬНА ШВИДКІСТЬ 40[56] НЕ ПЕРЕВИЩУВАТИ.

— Подобається? — голос прозвучав просто в нього за спиною.

Ден різко обернувся назад усім тілом, ледь не звалившись з ослінчика. Велика, обметана рука вхопила його за передпліччя, утримавши від падіння. Вона належала дядькові десь під чи трохи за шістдесят, одягненому в джинсову куртку на товстій підкладці та в картатому червоному мисливському картузі з опущеними навушками на голові. У вільній руці він тримав інструментальну скриньку зі зробленим рельєфними пластиковими літерами написом на кришці: ВЛАСНІСТЬ МУНІЦИПАЛЬНОГО ВІДДІЛКУ ФРЕЙЖЕРА.

— Агов, вибачте, — промовив Ден, сходячи з ослінчика. — Я не збирався…

— Та ’се гаразд. Люди повсякчас тут зупиняються, щоб роздивитися. Зазвичай фанати моделей поїздів. Це для них, немов мрія, ’тілена наяву. Ми їх намагаємось не підпускати близько влітку, коли у нас тут ’се аж гуде і «Ріва» бігає ледь не щогодини, але о сій порі року тут нема «нас», є лиш сам-один я. А я не проти. — Він простягнув руку. — Біллі Фрімен. Міська експлуатаційно-ремонтна команда. А «Ріва» — це моя дитинка.

Ден потис запропоновану долоню.

— Ден Торренс.

Біллі Фрімен позирнув на речовий мішок.

— Щойно зійшов з автобуса, я так собі ’адаю. Чи ти їздиш великим пальцем?

— Автобусом, — відповів Ден. — А що в цієї штуки за двигун?

— Ну, скажімо, це цікаве питання. Ма’ть, ніколи не чув про «Шевроле Веранейо», а чи не так?

Ден ніколи не чув, але все одно знав. Бо це знав Фрімен. Денові подумалося, що він вже багато років не мав такого яскравого сяйва. Разом із собою воно принесло і привид того задоволення, яке він відчував зовсім малюком, іще до того, як відкрив для себе, яким небезпечним може бути сяйво.

— Бразильський «Сабурбен»[57], авжеж? Турбодизель.

Кущасті брови Фрімена злетіли вгору, і він заусміхався.

— Правильно, чорти забирай! Кейсі Кінгслі, він наш бос, купив його минулого року на одному аукціоні. Чисто тобі трактор-ваговіз. Тягне, як той сучий син. Приладова панель також від «Сабурбена». А сидіння я сам ставив.

Сяйво вже пригасало, проте Ден устиг вловити останню думку.

— Від «ГТО Джаджа»[58].

Фрімен розквітнув.

— Істинно так. ’Найшов їх на звалищі, там, на шляху до Санапі[59]. Важіль коробки передач від «Мака»[60] 1961 року. Дев’ять швидкостей. Гарний, нє? Ти роздивляєшся, бо шукаєш собі роботу, чи просто роздивляєшся?