Доктор Сон полностью

Ден аж кліпнув від такої раптової зміни напрямку. Чи шукає він собі роботу? Подумалося, що так. Той хоспіс, який він проминув, неспішно гуляючи по Кренмор-авеню, був би логічним місцем для початку, і Ден мав упевненість — не знати, чи то було сяйво, чи просто ординарна інтуїція, — що його там візьмуть, але він не був певним, що бажає йти туди прямо зараз. Тоні, побачений там у вікні баштиці, його збентежив.

«А також, Денні, тобі хочеться трохи віддалитися на шляху від своєї останньої пиятики, перш ніж з’явитися туди й попрохати бланк заяви про прийняття на роботу. Навіть якщо в них є єдина вакансія — тягати підлогонатирач у нічну зміну».

Голос Діка Хеллорана. Господи. Ден так давно не згадував про Діка. Мабуть, жодного разу після Вілмінгтона.

З наближенням літа — сезону, для якого у Фрейжері беззаперечно малися всякі резони, — людей почнуть наймати на всякі роботи. Але якби він мав вибір між «Чіліз»[61] у місцевому торговельному центрі й Тінітавном, він беззаперечно вибрав би Тінітавн. Він уже було відкрив рота, щоби відповісти на запитання Фрімена, але раніше знову заговорив Хеллоран.

«Ти наближаєшся до великої цифри три-нуль, любасику солоденький. Скоро в тебе може поменшати шансів».

Тим часом Біллі Фрімен дивився на нього з відкритою, щирою цікавістю.

— Так, — промовив Ден. — Я шукаю роботу.

— Але, знаєш, робота у Тінітавні не ’ротриває довго. Тільки-но настає літо й кінчається школа, містер Кінгслі наймає місцевих. Від вісімнадцяти до двадцяти двох, здебільша. Цього очікують тутешні виборні. Ну, й дитячий труд дешевший. — Він вищирився в усмішці, демонструючи дірки там, де колись у нього сиділи зуби. — Але однаково є набагато гірші місця для заробляння баксів. Робота надворі зара’ вигляда не вельми приємною, але так холодно, як зара’, ще недовго буде.

Ні, довго не буде. Багато об’єктів на цій толоці ще були під брезентовими накривками, але невдовзі їх познімають, виставивши на огляд інфраструктуру маленького курортного містечка: ятки з хот-догами, кіоски з морозивом, щось кругле, що, на око Дена, мусило бути каруселлю. І, звісно ж, тут був цей потяг, потяг з маленькими пасажирськими вагончиками і великим турбодизельним двигуном. Якщо він утримуватиметься подалі від пійла і проявить себе вартим довіри, Фрімен або його бос — Кінгслі — можуть дозволити йому покермувати потягом разок, а то й два. Йому б це сподобалося. А на потім, коли вже муніципальний відділок найматиме місцевих хлопців щойно зі школи, завжди є той хоспіс.

Якщо він вирішить тут залишитися, тобто.

«Краще б ти уже десь зупинився, — промовив Хеллоран, схоже, для Дена це був день голосів і видінь. — Краще б ти уже десь нарешті зупинився, а то не будеш здатен зупинитися ніколи ніде».

Він здивував сам себе, розсміявшись.

— Для мене це звучить добре, містере Фрімен. Дійсно дуже добре звучить.

5

— До надвірного впорядкування коли-небудь брався? — спитав Фрімен. Вони неспішно йшли вздовж вагонів потяга. Їх верхівки сягали Дену лише по груди, через що він почувався велетнем.

— Я вмію саджати квіти, полоти бур’яни і фарбувати. Даю собі раду з листяздувальною машиною і мотопилою. Я вмію ремонтувати невеликі двигуни, якщо проблема не дуже складна. А ще я спроможний їздити на газонокосарці й не давити нею малих дітей. А потяг… ну, щодо цього не знаю.

— Для цього тобі тре’ буде отримати дозвіл Кінгслі. Страховку і все таке інше лайно. Слухай-но, а рекомендації якісь в тебе є? Містер Кінгслі тебе без них не візьме.

— Є трохи. Здебільшого прибиральницькі й санітарські зі шпиталів. Містере Фрімен…

— До мене краще — Біллі.

— Гаразд, Біллі, не схоже, щоби цей ваш потяг міг катати бодай якихось пасажирів. Де їм сидіти?

Біллі радісно вищирився.

— Зачекай-но. Подивимося, чи й тобі воно видасться так само кумедним, як мені. Мені це ніколи не набридає.

Фрімен пішов назад до локомотива і нахилився в його кабіну. Двигун, що працював до того на холостому ходу, почав набирати оберти, випускаючи ритмічні клуби темного диму. По всій довжині «Гелен Рівінгтон» пролунало жалібне виття гідравлічної системи. Раптом дахи пасажирських вагонів і жовтого кондукторського — загалом дев’ять вагонів — почали підійматися. Для Дена це виглядало так, ніби одночасно почали здійматися вгору дев’ять ідентичних автомобілів-кабріолетів. Він нахилився, зазираючи до вікон, і побачив, що по центру кожного вагона тягнеться ряд твердих пластикових сидінь. По шість у пасажирських вагонах і два в кондукторському. Загалом п’ятдесят.

Коли Біллі повернувся назад, щирився вже Ден.

— Ваш потяг мусить мати дивовижний вигляд, коли в ньому повно пасажирів.