Доктор Сон полностью

От тільки зараз усе насправді. Також і цей капелюх. Ніхто інший його не побачив би, але це нічого не змінювало. Цей капелюх був справжнім. Він існував десь у світі. Ден це розумів.

Боковим зором він зауважив щось написане на дзеркалі над умивальником. Щось написане губною помадою.

«Треба змусити себе не поглянути туди».

Надто пізно. Голова вже повернулася; він навіть почув, як у нього в шиї рипнули жили, наче старі дверні завіси. Та яке це мало значення? Він і так знав, що там написано. Місіс Мессі пощезла, Горес Дервент пощез, вони були надійно замкнені у скриньках, які він тримав у найдальших глибинах свого мозку, але «Оверлук» все ще з ним не покінчив. На дзеркалі було написано, і то не губною помадою, а кров’ю, єдине слово.

АРАК

Під ним, у раковині, лежала вимазана в крові майка з логотипом «Атланта Брейвз».

«Це не припиниться ніколи, — подумав Ден. — «Оверлук» згорів, і найжахливіші з його насельників потрапили під замок до скриньок, але я не можу позбавитися сяйва, бо воно не просто в мені, воно є мною. Без алкоголю, який його принаймні приглушає, ці видіння триватимуть доти, аж поки я врешті не збожеволію».

Він дивився у дзеркало на власне обличчя із завислим перед ним, мов клеймо на лобі, словом АРАК. Ніякий це не був сон. У його раковині лежала майка вбитого хлопчика, а у ванні стояв повний крові капелюх. Божевілля вже було поряд. Він бачив його наближення у власних вирячених очах.

А тоді, наче промінь ліхтаря серед темряви, голос Хеллорана:

«Синку, ти можеш побачити деякі речі, але вони як картинки в книжці. Ти не виявив безпомічності в «Оверлуку», коли був зовсім малюком, не безпомічний ти й зараз. Далебі ні. Заплющ очі, а коли знову їх розплющиш, все це лайно пощезне».

Він заплющив очі й почекав. Намагався рахувати секунди, але дійшов тільки до чотирнадцяти, а тоді вже цифри загубилися в бентежному ревінні його думок. Він майже очікував, що ось-ось руки — певне, когось, кому належав цей капелюх, — зімкнуться на його горлі. Але залишався стояти на місці. Йому дійсно не було куди йти.

Зібравши усю свою хоробрість, Ден розплющив очі. У ванні було порожньо. У раковині було порожньо. Нічого не було написано на дзеркалі.

«Але воно повернеться. Наступного разу можуть бути її туфлі — оті сандалії на корці. Або я побачу її у ванні. Чому ні? Я ж у ванні побачив місіс Мессі, а вони обидві померли однаковим способом. Хіба що я не крав у місіс Мессі ніяких грошей, не ошукував її».

— Я витримав цілий день, — повідав він порожній кімнаті. — Це вже багато.

Так, і хоча це був клопітний день, він також був добрим днем, він першим готовий це визнати. Та дні й не були проблемою. А от ночі…

Розум — чорна дошка. Алкоголь — стирка.

19

Ден лежав без сну до шостої. Потім він одягнувся і знову виступив в похід до «Червоного яблука». Цього разу він не марудився, лише дістав з кулера не дві пляшки «Громовиці», а три. Як то колись казали? Або дуж, або не берися за гуж. Продавчиня поклала пляшки до пакета без жодних слів; вона звикла до вранішніх покупців вина. Ден пройшовся до міської толоки, сів на лавку в Тінітавні й витяг з пакета одну пляшку, дивлячись на неї, як Гамлет на череп Йорика. Крізь зелене скло те, що містилося всередині, більше скидалося не на вино, а на пацючу отруту.

— Ти кажеш це так, ніби це погано, — промовив Ден і послабив ковпачок.

Хто заговорив цього разу, так це його мати. Венді Торренс, яка курила аж до самого свого гіркого кінця. Бо якщо самогубство єдиний варіант, ти принамйні можеш вибирати власний вид зброї.

«Оце так все мусить закінчитися, Денні? Оце все було лише заради такого?»

Він крутнув ковпачок у протилежному напрямку, затягуючи його. Потім знову назад. Цього разу він його зняв. Кислий запах вина, запах музики з джукбоксів, задрипаних барів і безглуздих суперечок, слідом за якими йде махання кулаками на парковці. У підсумку, життя так само тупе, як будь-яка з тих бійок. Світ — це не хоспіс зі свіжим повітрям, світ — це готель «Оверлук», де ніколи не вщухає вечірка. Де мертві залишаються живими назавжди. Він підніс пляшку собі до губ.