Доктор Сон полностью

Денові, який відчував себе крихкою статуеткою, що вже підсунулася до самого краєчка верхньої полиці, але ще не зовсім завалилася, не хотілося іншого спонсора чи будь-якого роду перемін. Він почувався нормально, хоча й тендітно. Дуже тендітно. Майже як без шкіри. Видіння, які труїли його після приїзду до Фрейжера, припинилися, і хоча він часто думав про Діні та її маленького хлопчика, ці думки не були вже такими болючими. У кінці майже кожних зборів АА хтось читав «Обітниці». Серед них була така: «Ми ані шкодуватимемо за минулим, ані бажатимемо прибити за ним двері». Ден думав, що він завжди буде шкодувати за минулим, але намагатися причинити за ним двері він уже покинув. Навіщо старатися, якщо вони однаково знову прочиняться? На цих клятих дверях навіть клямки нема, що вже й казати про замок.

Раптом на поточній сторінці виданого йому Кейсі блокнота він почав друкованими літерами виводити одне слово. Великими, акуратними літерами. Він поняття не мав, чому це робить чи що означає це слово. Те слово було АБРА.

Тим часом речниця дісталася до кінця свого самоаналізу і вибухнула слізьми, проголошуючи крізь них, що, навіть хоча її колишній є лайно-лайном і вона його все одно кохає, вона вдячна за те, що веде тепер правильне, тверезе життя. Ден зааплодував разом з рештою Обідньої Групи, а тоді взявся ручкою забарвлювати ті літери. Робити їх жирнішими. Рельєфнішими.

«Я звідкись знаю це ім’я? Здається, знаю».

Коли почав говорити наступний речник, Ден пішов до електрокавника по свіжу чашку кави, і тоді-то воно йому згадалося. Аброю звали одну дівчину в романі Джона Стейнбека. «На схід від Раю»[82]. Він читав цю книгу… не пам’ятав, де саме. Під час якоїсь із зупинок у своїх мандрах. Колись, десь. Це не мало значення.

Наступна думка

(чи збереглося оте)

виринула, наче бульбашка, на поверхню його розуму і лопнула.

Збереглося що?

Френкі П., ветеран Обідньої Групи, який головував на цих зборах, запитав, чи не бажає хтось провести «Клуб жетонів». Коли не піднялося жодної руки, Френкі гукнув:

— А ти як, отой ти, що никаєшся позаду біля кавоварки?

Ден зніяковіло вийшов у центр кімнати, сподіваючись, що згадає порядок вручення жетонів. Перші — білі — початківцям, це він пам’ятав. Коли він узяв до рук потерту бляшанку від печива, в якій лежали жетони і медальйони, та сама думка виникла знову.

«Чи збереглося оте?»

3

Того ж дня Правдивий Вузол, який зимував на території кемпінгу КСА[83] в Арізоні, спакувався і почав манівцями мандрувати на схід. До Шоу-Лоу[84] вони їхали по трасі № 77 звичним караваном: чотирнадцять автодомів, деякі тягнули за собою легкові автомобілі, деякі везли закріплені на дахах садові крісла й велосипеди. Між ними були «Віннебаго», «Баундери», «Південні вітри», «Монако»[85]. Розин «ЕрфКрузер» — імпортний сталевий красень вартістю сімсот тисяч доларів, найкраще житло на колесах з усіх, які лишень можна купити за гроші, — вів цей парад. Але повільно, не перевищуючи двох п’ятірок[86].

Вони не поспішали. Часу мали вдосталь. Бенкет чекав за кілька місяців попереду.

4

— Чи збереглося оте? — спитала Кончетта, дивлячись, як Лючія розстібає на собі блузку і пропонує Абрі грудь. Аббі сонно закліпала очима, потикалася трішки і втратила цікавість. «Не варто зразу ж давати цицьку, щойно лиш в тебе пипки засвербіли, нехай вона сама попросить, — подумала Четта. — І то криком на все горло».

— Збереглося що? — перепитав Дейв.

Люсі зрозуміла.

— Я зомліла відразу по тому, як доню поклали мені на руки. Дейв каже, я її ледь не впустила. Не було часу, Момо.

— Ах, ви про оте, чим в неї було заліплено обличчя, — промовив Девід зневажливо. — Вони те зідрали й викинули геть. І чорт з ним, скажу я.

Девід усміхався, але очі його дивилися на неї виклично: «У тебе мусить вистачити розуму не продовжувати цю тему, — проказували вони. — У тебе достатньо розуму, тому краще облиш».

У неї вистачало розуму… і водночас ні. Чи так само брали її сумніви, коли вона була молодшою? Цього вона не пам’ятала, хоча добре пам’ятала кожний урок з Благословенних таїнств і безкінечні пекельні тортури, приписувані «Сестрами Милосердя», отими бандітті в чорному. Історія про дівчинку, яка осліпла через те, що підглядала свого голого брата у ванні, а ще інша — про чоловіка, який раптово помер на місці, бо ганив Папу.