Усі знову заговорили й заходилися перетягувати мої речі з хатини на урумбай. Давід і Йосиф порядкували дуже проворно. Мої люди не покладалися на мирний кінець конфлікту й лишались озброєні, а всі рушниці на урумбаї були заряджені. Я вжив застережних заходів і рішуче заборонив пірогам залишати Умбурмету. Йосифові, Ахматові та радьї Айдуми звелів стежити за виконанням цього наказу. За якусь годину все було перенесено на урумбай, і ми могли вирушити в дорогу кожної хвилини. Я, проте, не забув про цікавий череп, який лежав на могилі, недалечко від дому старого радьї, і який я досі не хотів чіпати, щоб тубільці не могли подумати, ніби я не шаную гробниць їхніх родичів. Але тепер, відпливаючи звідси, я не хотів лишати цікавого антропологічного препарату на поталу вологості й часу. Треба було примудритися спровадити всіх з того місця на кілька хвилин, бо навіть і тепер я не мав бажання чинити цю крадіжку на очах у всіх. Тому я послав серамців на урумбай готуватися до відплиття, інших по воду і, шепнувши кілька слів Давідові, сказав тубільцям, що йду заспокоїти жінок та попрощатися з ними. Я сподівався, що всі чоловіки підуть за мною, і не помиливсь. Жінки, тільки-но було заарештовано капітана Мавари, очевидно, боячись гвалту, вирішили, що їм найкраще негайно зійти з очей, і сховалися в старому домі радьї Айдуми. Може, це вони зробили за наказом чоловіків. Я пішов до дому й викликав жінок, яким сказав через перекладача, щоб вони не боялися, що я нічого їм не вчиню, нікого не вб'ю й не заберу з собою силоміць, і хай вони перекажуть мої слова іншим. Я також звелів їм переказати 1 дружині капітана Мавари, що я взяв його через те, що він разом з іншими грабував мої речі, замість того щоб оберігати їх, але я нічого її чоловікові не зроблю, а тільки відвезу в Амбоїну на суд резидента. Побачивши дружину Талгара, я покликав її і подарував шмат червоної бавовняної матерії, дзеркало й багато тютюну. Я думав, що застану її у великому горі через від'їзд її молодого чоловіка, але диво дивне, як мало смутку було на її досить-таки гарненькому личку, коли вона прощалася із своїм обранцем, з яким прожила всього місяць і який навряд чи за такий короткий час міг їй набриднути. Я подумав: або європейські жінки прикидаються в таких випадках, або папуаські дами дуже відрізняються від них…»
Я не випадково навів тут так широко уривки з Маклаєвих щоденників, які розповідають про його мандрівку на західне узбережжя Нової Гвінеї — берег Папуа-Ковіай. Передусім вони, ці щоденники, досі друкувалися переважно у виданих ненелнкнми тиражами зібраннях творів ученою й давно стали бібліографічною рідкістю. Можна з певністю сказати, що сучасному масовому читачеві, а тим більше молодому, про подорож Миклухо-Маклая на берег Папуа-Ковіай або нічого не відомо, або відомо дуже мало. А тим часом для правильного розуміння становлення Маклая як історичної постаті про цю його мандрівку знати треба, бо саме тут, а не на новогвінейському березі Маклая, куди вчений потрапив уперше, стався докорінний злам в усьому його світогляді.
Я вже казав, що, вперше вирушаючи на Нову Гвінею, Миклаі'і не був певен в безпідставності полігенізму. Йому хотілося вірити антирасистським виступам академіка Бера, Чернишевського, Писарєва та інших російських гуманістів. Але їх висловлювання з цього питання тоді ще мали характер гуманістичної риторики, а полігенізм так чи інакше аргументувався високим авторитетом дарвінізму. Тому Маклай, спонуканий академіком Бером і Левом Мечниковим на ревізію полігенізму, попервах не ставив перед собою іншого завдання, крім суто об'єктивного спостереження. Ніяких емоцій, тільки безпристрасний академізм. Хай факти, не спотворені особистим ставленням, промовлять самі за себе.
Не шляху до Нової Гвінеї корвет «Витязь», на борту якого плив наш герой, заходить до кількох проміжних порти. Ось він у Ріо-де-Жанейро.
Поснувавши по вулицях і базарах величезного південноамериканського міста, спостережливий мандрівник, відзначивши у примітках до щоденникових записів ціни на рабів та рабинь, пише:
«Вулиці й базари в Ріо для мандрівника, який цікавиться антропологією, становлять широке поле для спостережень. На кожному кроці трапляються представники різних рас або продукти їх змішання. У двох третинах найнижчої суспільної верстви тече чисто африканська кров або переважає в ній. Первобутного населення, індіанців, майже не побачиш. Зрідка трапляється метис, якого недосвідчений спостерігач ледве відрізнить від європейця, що народився тут…
