Трейб, за його словами, залишав Росію щасливим. «У загальному розвитку ця країна відстала від Західної Європи, може, на століття, — писав він у щоденнику, надрукованому в Батавії після його смерті. — Але ніде немає стільки різнобічних талантів, стільки піднесених і світлих умів, які палко вірять у майбутнє і так щедро віддають себе науці. Серед російських натуралістів, хай то буде сивочолий академік, як знаменитий О. О. Ковалевський, або всього лише юнак, який робить свої перші несміливі кроки в науці, я не бачив того скептицизму, гнітючого падіння вищих ідеалів, сліпого, беззастережного ницого служіння золотому божку — всього того, що розтліває ту частину Європи, котру заведено називати високорозвинутою, висококультурною, внсокоцивілізованою і т. ін. М. М. Миклухо-Маклай, перед чиїм благородством, самовідданою працею, блискучим розумом і особистим героїзмом освічений світ шанобливо схиляє голову, — для Росії явище не поодиноке й не сенсаційне. Як у нашому Бюйтензорзі на відкритій місцевості й без належного догляду ростуть і буйно квітнуть на диво європейцям оранжерейні орхідеї, так у незатишній Росії виростають учені складом думок і душею подібні до М. М. Миклухо-Маклая. Я щасливий, що вони прийняли мене щиро, що мав з ними приємні бесіди і зміг ближче узнати їх. Не боюся стверджувати, що в майбутньому ми дивитимемось на Росію як на колиску видатних досягнень. Умов для цього північного колоса сила-силенна. Одна з них найважливіша: росіяни за своєю природою садівники, вони не тільки безкопромісні патріоти своєї батьківщини, а й своєї праці. Властивість для нас незбагненна й дивна. Не знаючи, як і чим її пояснити, ми схильні бачити в ній примітивний фанатизм і таким чином виявляємо черствість і далеко не похвальний раціоналізм наших душ».
Бюйтензорзькими степендіатами були учень Тімірязєва професор Київського університету Сергій Гаврилович Навашин, петербурзькі зоологи Д. Д. Педашко, К Давидов, П. П. Іванов, московський ботанік М. І. Голенкін, професор Харківського університету В. М. Арнольді, ботанік Нікітського ботанічного саду В. М. Любименко. Були в Бюйтензорзі в науковому відрядженні від Російського географічного товариства професори В. А. Ротерт і В. О. Караваев. На власні кошти приїздив сюди видатний учень Бекетова і Докучаєва професор Харківського університету Андрій Миколайович Краснов, який потім заснував ботанічний сад у Батумі.
Вони були природодослідники й садівники, вирушали в тривалі й нелегкі мандри на острови Малайського архіпелагу, щоб добути нові експонати для Бюйтензорзького зоологічного музею або нові зразки рослин для ботанічного саду. Руками російських учених висаджено тут тисячі рідкісних дерев і, як пам'ять про далеку Батьківщину, алею російської горобини. Вона росте й досі.
Але займалися вони не тільки зоологічним музеєм і садом. В Індонезії наші вчені продовжували справу Миклухо-Маклая і так само, як і він, ставали на захист індонезійського народу.
Професор Краснов писав:
«Хоча ось уже 300 років, як з гордістю запевняють голландці, Ява не знає, що таке рабство, та насправді все її багатомільйонне населення перебуває в цілковитій кріпосній залежності від голландської адміністрації. Як наші кріпаки, яванці відбувають панщину, працюючи один день у тиждень на державних плантаціях, не рахуючи тих земських повинностей, які лежать на них у поселеннях і які вони відбувають натурою й грошима… Знаряддям морального пригнічення місцевого населення голландці обрали теорію «вищої раси»'. Термін цей, смішний для сучасного антрополога, на Яві звучить далеко не як анахронізм».
Стаття Краснова, яка викривала голландських расистів, обійшла всю Європу. Лондонський тижневик «Санді таймс» надрукував з цього приводу фейлетон. «Чи знаєте ви, ким є голландець в очах тубільця Нідерландської Ост-Індії, на думку самих голландців?» — запитувала газета й далі відповідала словами харківського професора: «Голландець в очах тубільця є представник величезної держави, яка керує, між іншим, і маленьким Ост-Індійським архіпелагом, є людина, наділена розумом нескінченно вищим, ніж у малайця, і знаний якої такі високі, що недосяжні малайському розумінню; нарешті, в очах малайця голландці володіють грошовими багатствами, що в кілька разів перевищують статки малайських князів, а моральні якості європейців незрівнянно вищі, ніж у жовтошкірих».
«Нічого не скажеш, — писав уїдливо фейльєтоніст, — голландці — боги, велика й могутня їхня священна держава. Лишень самовпевнений невіглас може подумати, буцімто Голландія, якщо перенести її в ост-індійські тропіки, загубиться серед островів Малайського архіпелагу, як голка в копиці сіна».
То була основа теорії про «вищу расу», міф, створений голландцями для «морального придушення місцевого населення». Краснов наважився його розвінчати й одразу ж за це поплативсь. Уряд Голландії оголосив Андрія Миколайовича персоною «нон грата». З Бюйтензорга він змушений був виїхати, не завершивши з успіхом розпочаті наукові дослідження.
