«Ваша настирливість мене дивує. Нащо іноземці? Вам дали 300 тубільців, якщо цього мало, візьміть тисячу або півтори. Примусьте їх старанно працювати, і в парку буде зразковий лад. Цього досить».
Лаудону потрібен був розкішний парк біля його резиденції, а не ботанічний сад, який приніс би користь науці. Яку роботу, окрім чорнової, могли виконувати підневільні яванці, що в більшості не вміли ні читати, ні писати?
Як тільки Миклухо-Маклай прибув у Бюйтензорг і його з почестями прийняли в генерал-губернаторському палаці, Шеффер звернувся до нього з проханням вплинути на Лаудона. Директорові саду здавалося, що до авторитету такого знаменитого вченого генерал-губернатор неодмінно прислухається.
— Ну що ж, — сказав Лаудон Миклухо-Маклаєві, — коли Шеффер конче бажає мати в себе іноземців, я не забороняю.
На тому розмова й закінчилася. Ніяких коштів на залучення до роботи іноземних учених ботанічний сад не одержав, хоч на саме опорядження його витрачалися великі суми.
Тоді Миклухо-Маклай написав листи ботанікам і зоологам Росії, Швеції, Німеччини й Англії. На заклик приїхати працювати в Бюйтензорзькому ботанічному саду відгукнулися багато. Але все знов упиралося в гроші. Ява надто далеко. Дорога в Бюйтензорг потребувала чималих витрат, а тут також треба було жити на свої кошти. Йшлося про роботу безкорисливу, виключно в інтересах науки, роботу з ентузіазму. Ті, хто надіслав відповідь, жалкували, що не можуть приїхати, або просили хоч якусь невеличку платню.
Шеффер і Трейб були люди небагаті, вони самі жили на утримання. Миклухо-Маклай жив у борг. Їм також лишалося тільки жалкувати. І працювать. Микола Миколайович тяжко нездужав. Часто він не міг навіть тримати олівця, розпухали суглоби пальців. І все-таки працював. На останні копійки наймав записувача, по шість годин підряд диктував йому свої статті, потім ще дві години — наукові матеріали для лабораторій Трейба. А після до ночі працював у саду, збирав гербарій або порався коло дерев.
У 1880 році директором саду став професор Трейб. На той час голландці зрозуміли, що надзвичайний парк генерал-губернатора повинен бути все-таки науковим закладом. Відкриття Трейба переконали їх, що природа Індонезії, яка з практичної точки зору була нібито достатньо вивченою, криє в собі багато нових можливостей.
Трейба послали в Європу вербувати вчених. Перша країна, яку він відвідав з цією метою, була Росія. Він вважав, що вчених, які за певну винагороду погодяться працювати за вузькою програмою колоніальних властей, знайде де завгодно, а людей, по-справжньому відданих науці, — тільки в Росії. Трейб добре знав Миклухо-Маклая і цілком поділяй його наукові й загальнолюдські погляди. Маклай для нього був уособленням Росії.
Був уже лютий 1889 року. Минуло десять місяців, як не стало Миклухо-Маклая. Але вчені Росії пам'ятали його гнівні статті, які таврували гнобителів індонезійського народу. Про роботу на голландських колонізаторів, хай навіть за дуже високу платню, не могло бути й мови. Але одна річ інтереси колонізаторів, а інша — наука. Для натуралістів кращого місця, як Бюйтензорзький ботанічний сад, на земній кулі немає.
Запрошення Трейба було прийнято без будь-яких умов. Від грошей, запропонованих голландцями, російські вчені відмовились. Академія наук Росії встановила окрему Бюйтензорзьку стипендію, яка при підтримці Трейба давала можливість її стипендіатам жити в Бюйтензорзі й працювати за своєю власною програмою.
