Драматичні твори полностью

Треба вечерю готувати, дівчата зараз прийдуть. Неси дрова, старий.

Макар. Зараз.

Оксана. Повечеряй з нами, Ольго.

Ольга. Спасибі, мамо.

Оксана. А по вечері поговоримо. Добре, доню? Ольга. Добре.

Оксана пішла в хату.

Пити почав Павло.

Макар. Це пройде. За наших часів теж було. Зірветься шахтар, гуля, до останньої нитки проп’є усе, а потім приходить до розуму. (Оглянувся, тихо.) Було один раз таке й зі мною в молодості. Було, Олю.

Ольга. А мати що?

Макар. Хотіла кинути. Ледве впросив. Два місяці варила з мене воду, а потім простила. Правда, взяла слово — і я його тридцять років додержую, проте не ручаюсь, як далі буде... (Сміється.)

Ольга. Куди вам тепер!

Макар. А чого? Я б сказав, тільки ще осінь наступає. Скоро нашу «Зорю» піднімемо,— згадаю молодість, три дні гулятиму.

Ольга. Коли Павло так буде господарювати, як зараз, то ждати довго.

Макар. А я йому оголосив війну.

Ольга. Як?

Макар. Ти нашу газету бачила сьогодні?

Ольга. Ні.

Макар. Подивись.

Ольга. Що там?

Макар. Надрукували мою статейку. Писав я її довго. Місяць ходив по шахті з годинником, хронометраж робив. Виклав усе.

З кущів до крайнього вікна підкрадається дівчинка, скочила на вікно.

Ганю!

Г а н я. Що?

Макар. Іди сюди.

Г а н я. Що тобі треба?

Макар. Де ти була?

Г а н я. Яке тобі діло?

Макар. Іди, щось скажу.

Г а н я. Кажи.

Макар. Іди.

Г а н я. Не хочу. (Зникла у вікні.)

Макар. Біда рудому з нею. Пропадає дівчина. Він на шахті, а вона де тільки не бігає. І таке злюще росте. Усіх хлопчаків б’є. Треба Кіндрату женитись.

Ольга. А чого справді Кіндрат не жениться?

Макар. Тихий, занадто тихий, а на роботі — вогонь... Добрий шахтар.

Ольга. Такий був і в молодості. Тихий, тихий, Макар. Здається, Кіндрат упадав за тобою?

Ольга. Ні. Ми тільки дружили.

Голос Оксани. Макаре, коли ж ти дрова принесеш?

Макар. Іду, іду... (Пішов у сад.)

Через вікно вилазить Г а н я. В руках у неї шахтарська лампочка. Здалека

дивиться на Ольгу.

Га ня. А я знаю, чого ви сюди прийшли.

Ольга. Скажи, коли знаєш.

Г а н я. Не скажу.

Ольга. Іди сюди.

Г а н я. Не хочу.

Ольга. Боїшся мене?

Ганя. Я боюсь? (Підійшла, сіла коло Ольги.) Мене всі хлопці бояться.

Ольга. А хто тобі лоба розбив?

Ганя. Ніхто. Сама розбила.

Ольга. Як?

Ганя. У стару шахту лазила.

Ольга. Чого?

Г а н я. А ви мені скажіть, коли довбати все вниз і вниз, можна пробити дірку наскрізь землі чи ні?

Ольга. Ні.

Ганя. Вчитель теж каже, що ні, а я знаю, як це зробити. Ольга. Розкажи.

Ганя. Не скажу.

Ольга. Чому?

Ганя. Це воєнна тайна.

Ольга. Коли так, не говори.

Ганя. Який жаль, що війна закінчилась......

Ольга. Чого?

Ганя. Я б поступила в «Молоду гвардію»¹. ЩсУ,} не вірите?..