Ольга. Вірю. Тільки не ходи в стару шахту, там завалити може.
Ганя. Ні, не завалить.
Ольга. Куди це ти з лампою?
Ганя. Тайна.
Ольга. І ти не боїшся лазити в стару шахту?
Ганя. А чого мені боятись? Де були наші партизани, там і я можу бути. Я не боюсь нічого.
Ольга. А хіба там були партизани?
Ганя. Були.
Ольга. А звідки ти знаєш?
Ганя. Знаю. У шахті знайшла порожні німецькі патрони.
Ольга. Ну, та й що з того?
Ганя. У кого ж фашисти стріляли? Ясно, що в партизанів.
Ольга. Може бути. А чого в тебе синяк під оком? Ганя. Петька вдарив. Він такий задавака, думає, що коли його батько — інженер, то йому все можна.
Ольга. За що він тебе вдарив?
Ганя. Обізвав мене рудою кішкою, а я йому дала здачі. Ольга. Як?
Ганя. Не знаєте як?
Ольга. Ні.
Ганя. Яка ви чудна!
Ольга. Чому?
Ганя. Хіба вас ніхто не ображав?
Ольга. Було, що ображали.
Г а н я. І ви не давали здачі?
Ольга. Не завжди.
Ганя. І чого ви, дорослі, такі боягузи?
Ольга. Як?
Ганя. Рідко один одному здачі даєте.
Ольга. А ти не боягуз?
Ганя. Хай тільки хто спробує...
Ольга. А от Петька тобі синяк поставив.
Г а н я. А я йому носа розбила. Він і досі плаче. Ольга. А ти плакала?
Ганя. Я ніколи не плачу.
Ольга. А що тобі тато скаже, коли побачить такий синяк?
Ганя. Нічого. Він мене боїться.
Ольга. Боїться? А ти його любиш?
Ганя. Я його не люблю.
Ольга. Чого? Він же у тебе такий гарний, хороший. Г а н я. А ви звідки знаєте?
О л ь г а. Я дружила з ним у молодості. Він добрий, сердечний.
Ганя. Рудий він, а я ще рудіша. Руді добрими не можуть бути.
Ольга. Чому?
Ганя. Бо з нас усі насміхаються. Про нього кажуть «рудий Кіндрат», а про мене — «Кіндратова руда кішка».
Ольга. Ну то що?
Ганя. Мене ніхто ніколи не полюбить.
Ольга. Чому?
Ганя. Завжди будуть насміхатись.
Ольга. Помиляєшся. Ти ж гарна дівчина.
Ганя. Не брешіть, я руда кішка, руда кішка.
Ольга. А вчишся ти добре?
Ганя. На «відмінно», тільки недавно мене хотів директор вигнати з школи.
Ольга. За що?
Г а н я. Це як ми з татком повернулись з Кузбасу, прийшла до нас нова вчителька, така нафарбована, тут перманент, а тут роги. Підійшла до мене, взяла за підборіддя: «Скажи, дівчинко, що ти робила вчора дома?» Я їй: «Що ти робила, коли німці були?» А вона: «Я так страждала, як усі люди, я так страждала».— «Брешеш,— крикнула я,— ти з офіцером німецьким гуляла під руку». І як почали ми кричати: «Геть, геть, геть, геть!» Втекла. Що потім було! Директор мене викликав, кричав: «Вижену!» — але комісія розібралась, її вигнали і директора. Всі ж знали, що вона з офіцером гуляла і ніколи вчителькою не була.
Чути близько свист.
Ольга. Хто це?
