Драматичні твори полностью

Марта. Ні. Залишимось тут. Бачив, як він її поніс у сад?

Трохим. Здоровий Гаврило, тому він її і носить. Марта. Ех і хлопець... Сила. А характер який. Тобі, Трошо, хоч би трохи його сили, характеру... (Дивиться в сад, співає.)

Трохим. Ясно.

Марта (обернулась). Що ти, Трошо...

Трохим. Ясно.

Марта. Ти ніби сердишся?

Т р о х и м. Ні.

Марта. Не дивись так, не дивись...

Трохим. Що ж, не маю такої сили, на зріст не вийшов, нема у мене такого характеру, як у Гаврила, нема у мене...

Марта. Гаврило — друг твій, невже про нього і слова тобі не можна сказати?

Трохим. Можна. Я хіба що?.. Гаврило — мій друг. Кажи що хочеш, але мені все ясно...

Марта. Та не дивись так, синьоокий мій! (Обняла його.) Трошо...

Трохим. Ой задушиш, задушиш!

Марта. Задушу... У кого такі очі, таке серце... Трошо мій! (Цілує.) Ходім у сад. (Взяла його за руку.)

Пішли у сад.

Чути — спинилась машина.

Голос Павла: «Повертайтесь на вокзал за старими, тільки швидше».

Входять з чемоданами Макар, Кіндрат, з ними Павло.

Макар. Так що тобі сподобалось в моєму виступі?

Павло. Ідея велика. Я коли прочитав у газеті...

Кіндрат (перебиває). В газетах скоротили, промова Макара Івановича була на сорок хвилин.

Павло. В «Труде» ⁸широко подано.

Вбігла Ганя.

Ганя (здалека). Татко... татко!

Кіндрат. Іду, Ганю. (Йде їй назустріч, цілує.)

Ганя взяла чемодан.

Га ня. Як же ти... Схуд, схуд, але нічого, я такий обід зготувала. На перше — борщ, на друге...

Ідуть до себе.

Макар. Повіриш, коли дали мені слово...

Входить Оксана.

Оксана. Павле, з ким це ти розмовляєш?

Макар. Ти що ж, не пізнаєш?

Оксана. Ні.

Павло. Макар Іванович, не пізнаєте?

Оксана. Мій Макар, коли приїздить, зразу в хату йде. Знає, що його чекає дружина.

Макар. Оце вірно. Визнаю критику. (Одкриває чемодан, виймає велику гарну хустку. Підходить до Оксани.) Як же ти, Оксанонько, без мене тут жила? (Цілує її, накинув хустку на плечі.)

Оксана. Дякую, Макаре, дякую. Але більше я тебе одного не пущу. Такі сни мені снились!

Макар. Добре, добре, разом будемо їздити.

Оксана. Павле, прошу, пообідай у нас.

Павло. Дякую.

Оксана пішла.

Макар. Ходім, Павле.

Павло. Не можу. Я їду сьогодні, треба збиратись, незабаром поїзд — о восьмій відходить..

Макар. Вчитись?

Павло. Так.

Макар. Вирішив їхати?

Павло. Вирішив... Не хотів би я так розставатись з вами, Макаре Івановичу... Ви розумієте, згадувати неприємно, але хочу сказати вам од всієї душі...