Драматичні твори полностью

Верба. Це волошки. Я їх спеціально намалював серед золотої пшениці. Сині волошки, гарно, правда?

Ковшик. Ні. Не гарно.

Верба. Чому? Хіба я їх погано намалював?

Ковшик. Намалювали добре, але не там, де треба. Пшениця мусить бути чистою, без бур’яну.

Верба. Волошки — не бур’ян.

Ковшик. В руках волошки — це квіти, а серед пшениці вони бур’ян. Краще їх виполіть, коли можна...

Верба. Добре, я їх виполю. Я так чекаю на жнива, хочу велике полотно написати — «Колгоспний урожай».

Ковшик. Добра думка... Але хіба так можна?

Верба. Що, дорога Наталіє Микитівно?

Ковшик. Цілий день стоїте. Уже вечоріє. Кидайте роботу.

Верба. Зараз. Я сьогодні в такому творчому настрої, що одірватись не можу.

Ковшик. Це я чую щодня від вас.

Верба. А знаєте чому?

Ковшик. Ні.

Верба. Скоро скажу.

Ковшик. А чого не зараз? (Підійшла, дивиться на портрет.)

Верба. Просто боюсь...

Ковшик (посміхнулась, дивиться на Вербу). Можете не говорити. Коли б вона в житті такою була...

Верба. Василина краща, тільки ніяк не можу схопити вираз її очей. Вона їх завжди трошки мружить. Правда?

Ковшик. Коли я її на руках носила, то вона не мружила, а зараз, кому і як мружить, не знаю.

Верба. Не помічали?

Ковшик. Не придивляюсь. Дозвольте вас запитати. Чого ви, Миколо Олександровичу, коли Василина на роботі, малюєте на березі, у полі, тут, а як вона приходить, то більше в хаті?

Верба. Василина приходить стомленою, і в хаті їй легше позувати, вільніше себе почуває. А що, Наталіє Микитівно?

Ковшик. Це я так спитала, для загальної освіти, бо вперше бачу, як художники творять.

Верба (зніяковів). Творимо, як можемо...

Ковшик. І довго ви ще будете малювати Василину?

Верба. О, ще довго. Я хочу її портрет послати на Всесоюзну виставку, а ви розумієте, яка це відповідальна справа. Я мушу показати чудесну душу передової колгоспниці, всю її красу, розум, віру в свою працю, благородний порив...

Ковшик (перебиває). Розумію. Ви краще все це їй скажіть, а то вона всю ніч не спала і на роботу пішла смутною.

Верба. Може, захворіла?

Ковшик. Ні. Казала, що ви телеграму вчора одержали. Може, у вас що трапилось, і вона вболіває?

Верба. Нічого особливого. Сестра дала телеграму, що виїздить до мене на два-три дні.

Ковшик. А коли приїде?

Верба. Не розберу. Вона у мене трохи безтолкова. Ніколи точно не напише. Жаль, що я не міг сказати Васи-лині. Від Сергія повернувся пізно, а вона пішла на роботу, коли я ще спав.

Ковшик. Скоро прийде, скажете. У мене до вас, Миколо Олександровичу, є одне серйозне питання — і, як кажуть, по дівочій лінії.

Верба (стривожено). Прошу, прошу.,.