Драматичні твори полностью

Вітровий. Но-но, ти обережніш, моя бригада тепер сто тисяч карбованців у рік дає колгоспу.

Батура. Не тут твоє місце!

Вітровий. Промах у мене вийшов.

Батура. Який?

Вітровий. Як повернувся з армії, вибрали мене в правління і заступником голови призначили. Я сам розробив план, щоб різко повернути колгосп. Але нікого не підготував, не порадився, думав — зачитаю план на зборах, і всі проголосують «за», а вийшла осічка. Я розгарячився і сказав: не приймаєте мій план, тоді зніміть мене з заступника голови. Романюк за це вхопився і призначив мене бригадиром рибалок.

Батура. І ти здався?

Вітровий. Моряки не здаються. (Посміхнувся.) Я ще покажу себе...

Батура записує.

Ти що записуєш?

Батура. Твої думки.

Вітровий. Ти краще думки Романюка спробуй записати.

Батура. За твоєю характеристикою Романюк для мене ясний.

Вітровий. Ой, не поспішай. Спробуй заглянь в його душу. Дев’ятнадцять років головує, люди йому довіряють, воював добре, до Берліна дійшов, і, коли треба буде, запевняю, сапер Романюк наведе мости через будь-які води. Такі люди нам дорогі.

Батура. А все-таки, коли він не хоче йти до кращого, треба зняти.

Вітровий. Усі хочуть красиво жити. І Романюк... Батура. Не розумію.

Вітровий. Поживеш у нас, придивишся і, думаю, зрозумієш.

Далеко на річці заспівала дівчина.

Б а т у р а. Ніби хтось співає.

Вітровий (дивиться). Не видно.

Батура. Хороший голос.

Вітровий. Хороший... Це Надія співає. (Сідає.) Батура. Надія? До тебе в гості їде.

Вітровий. Не вмовлялись.

Батура. Тим краще, сама їде. Бачиш, ех ти, водяник! Ми її юшкою почастуємо. Біжи зустрічай.

Вітровий. А може, ти зустрінеш?

Батура. Вставай. Живо! (Підняв його.)

Вітровий. І сила ж у тебе.

Батура. А ти думав. Вона не знає, що я тут. Сховаюсь у комиш, розіграємо її.

Вітровий. Не треба.

Батура. Давай, давай. (Схопив піджак, побіг у комиш.) Вітровий витер руки, поправив безкозирку, підходить до берега.

Голос Надії. Чи можна причалити?

Вітровий. Просимо. (Пішов.)

Скоро вертаеться з Н а д і є ю. На ній спортивна куртка, на голові бриль. Вітровий несе кошик, поставив його коло човна.

Сідайте, Надіє Іванівно. Стомились?

Надія і Вітровий сідають.

Надія. Ні. Я б цілий день пливла. Люблю гребти. Не дихаєш, а п’єш повітря... (Зняла бриль.) Що ви готуєте? Вітровий. Юшку збираюсь варити.

Надія. А я знала, що ви мене юшкою зустрінете. Вгадайте, що привезла?

Вітровий. Не знаю.

Надія. Дістала вино, яке ви любите. (Виймає з кошика, подає.)

Вітровий. Дякую. А я для вас таку юшку зроблю, що на всіх річках і навіть на Чорному морі жоден рибак не зварить.

Надія. Тато просили передати вам вітання. Вітровий. Невже? Що це з ним сталося?

Надія. Все міняється, мій хороший Карпе Корнійовичу. Вітровий. Як ви сказали?