Драматичні твори полностью

Іваненко. Знайду. Тільки, на жаль, сьогодні вже кінець дня, а завтра неділя...

Ромодан. Шукайте в понеділок. Шукайте... Іваненко. Добре. Переверну все місто, але знайду. Дозвольте йти?

Ромодан. Будьте здорові!

Іваненко вийшов. Ромодан сідає за столик, розкриває теку. З глибини парку знову тихо ллється пісня.

(Слухає, з'явилася легка посмішка на його обличчі. Починає тихо наспівувати цю ж пісню.)

— Ой чого ти, сестро \

Така горда стала:

Сказав тобі здрастуй,

Здоров не сказала?..

Пісня обривається.

(Продовжує сам.)

— Тим я тобі, брате,

Здоров не сказала —

За дрібними слізьми Тебе не впізнала...

І коли Ромодан повторює: «За дрібними слізьми тебе не впізнала...», входить Самосад. Він у старій гімнастерці, на грудях три медалі. В руках лопата і відро. Ромодан його не помічає. Самосад довго дивиться на нього, потім підходить до столика, сідає. Витягнув з кишені окарину ², награє цю ж пісню... Ромодан дивиться на нього.

Самосад. Ждете?

Ромодан. Жду.

Самосад. Це добре. (Знову програв куплет пісні.) Хто не жде, той не живе... Але сьогодні вам не пощастить. Ромодан. Чому?

Самосад. В суботу ми не приймаємо. В суботу кожна порядна людина приймає тільки в себе. Кажу авторитетно!

Ромодан. Я бачу.

Самосад. На мою сопілку дивитесь?..

Ромодан. Так. Уперше бачу такий інструмент. Самосад. Під Кенігсбергом ³, коли ми взяли мисливський палац Герінга, мені оцю німецьку сопілку подарував гар... гар... гармідинер.

Ромодан. З боєм палац брали?

Самосад. Ні! Німці повтікали, залишився в палаці тільки один старий гармідинер...

Ромодан. Вірно!

Самосад. А ви теж там були?

Р о м о л а н. Був. I камердинера бачив, тільки він лежав у дим п’ятій.

С і\ м о с а д. Так це ж ми його напоїли! Хороший дід, добро мив горілку і все кричав: «Гітлер капут!» Однією бойовою дорогою ми йшли, виходить — ми бойові друзі!..

Ромодан. Виходить...

Самосад (встав). Руку, товаришу бойовий!..

Ромодан (встав, подав руку). А от сльози — це вже не по-бойовому!

Самосад. А де сльози ви побачили?

Ромодан. У бойового друга. (Посміхнувся.)

Самосад. Простіть. Згадав наше солдатське життя. Лікар каже, що мої нерви не зовсім у порядку. А я думаю, що це у мене від шести раненій... Правда, всі вони удачні, так що живу і навіть інвалідом себе не вважаю.

Ромодан. Оце добре!

Самосад. Ау вас були ранєнія?

Ромодан. Чотири.

Самосад. Удачні?

Ромодан. Не дуже, ще два осколки сидять...

Самосад. І ви сьорбнули...

Ромодан. Як і всі... Скільки вам років?

Самосад. Сорок п’ять, а по суботах — тридцять п’ять.

Ромодан. Чому?

Самосад. В суботу я голюсь і вуса ставлю на струнко. (Показує.) Е, що було, то було! Давай, друг, пивка вип’ємо. Вгощаю.

Ромодан. Дякую, але я жду...