Драматичні твори полностью

Ганна. Як душно сьогодні. Мабуть, гроза буде...

Ромодан. Мені важко говорити... Який я радий, що бачу тебе!... Ганно, я більше не можу без тебе, без дочки...

Ганна. У тебе немає дочки. Ліда давно носить моє прізвище. Не варто нам зустрічатись. Ні до чого. І нам, і тобі краще буде...

Ромодан. Не хочеш?

Ганна. Ні!

Ромодан. А Ліда?

Ганна. Вона забула тебе.

Ромодан. Не вірю! Це неправда!

Ганна. Правди хочеш? Спробуй поговори з Лідою. Вона вже доросла, своїм розумом живе...

Ромодан (тихо). Невже забула?..

Ганна. Тут ніхто не знає про наше минуле... Раджу тобі мовчати. Ти — секретар обкому. Твій авторитет не тобі одному належить... А люди у нас, особливо... (Подивилась у бік рлеї.)

Входить Надія Степанівна.

Надія (здаля). Що ж ви не запросите Ганну Андріївну сісти?.. Вона сьогодні тільки з ліжка. Позавчора їй так погано стало, що з лікарні відвезли додому...

Ромодан (тихо). Позавчора...

Надія. Так. Лікуватись треба, сердечко здає...

Г а н н а. І нащо ви все це розказуєте, Надіє Степанівно...

Надія. А в мене, голубко, такий характер. Я не криюсь: люблю все знати, а ще більше — розказувати. Грішна, грішна...

Ромодан. Сідайте, будь ласка.

Всі сідають. Входить Катерина. Підійшла, сіла коло них.

Надія. Подобається вам цей парк?

Ромодан. Дуже! Які чудесні липи.. Алея, як у Левіта на ^А...

Н а д і я. Це де? В якій області?

Катерина. Надю! Це на картині... Левітан — художник.

Надія. A-а... На картині може бути й краще...

Ганна. Дозвольте мені з вами попрощатись.

Надія. А обід?

Ганна. На жаль, не можу. Я ще себе погано почуваю.

Катерина. Жаль. Я до тебе завтра приїду. Поцілуй Ліду.

Ганна При їзди, Катю. Тобі ми завжди раді. На все добре...

Ромодан. Будьте здорові.

Ганна вийшла.

Надія. А ви ніби засумували?

Ромодан. Вам здалося.

Катерина. Така гарна жінка залишила — хіба не засумуєш?.. Чи не так, Петре Олександровичу?.. (Сміється.)

Ромодан. Так. Ви вгадали.

Катерина. А ви щира людина. Це добре. Надю, ти казала мені, що Петро Олександрович молодий і дуже гарний...

Н а дія. Катерино! Вибачте, вона в нас...

Ромодан. Нічого, нічого... Я люблю, коли мені правду в очі кажуть.

Катерина. Тоді трудно вам буде тут працювати...

Ромодан. Чому?

Катерина. У нас начальству в очі тільки...

Ромодан. Що?

Катерина. Святу неправду говорять...

Н а дія. Катю, що ти плетеш!..

Ромодан. Від цього легко відучити.

Катерина. Легко?.. Я не бачила таких, які не любили б, коли їм кадять.

Ромодан. Невже?