Драматичні твори полностью

Дремлюга. Є, відповідальних ледарів у мене ціла купа. Вони таке натворять, що за кілька років не розплутаєш!.. Ми щодня одержуємо з Києва і Москви до п’ятдесяти можливих директив і розпоряджень, а b райони спускаємо набагато більше... Робота каторжна!

Ромодан. Працювати без відпочинку не можна, Гордію Опанасовичу.

Дремлюга. А я ще трохи потягну, а там... Роки вже дають себе знать. Дуже погано, що людина не знає, коли їй треба з воза злазити... (Дивиться на Ромодана.)

Ромодан (непомітно посміхнувся). А може, це й краще? Людина мусить завжди вірити в свої сили. Це головне.

Дремлюга. Ні. Головне — щоб в тебе вірили. А коли не відчуваєш плеча, то й світ тобі не раз галушкою здасться...

Ромодан (пильно дивиться на Дремлюгу). Усякі плечі бувають: одні вантаж носять, а другі — тільки штани на підтяжках...

Дремлюга. Згоден. Далеко за прикладом ходити не треба. Я всю область тягну на своїх плечах, а ваш попередник, Іван Іванович, все промови виголошував. А що вийшло? Мене побили, а він у Москві на курсах. Мабуть, щовечора ходить по театрах та з мене посміюється...

Ромодан. А чого ви мовчите? Чому не виступили тут або в Києві?

Дремлюга. Легко сказати. А потім що? Він таку атмосферу створив, усіх у кулаці тримав...

Ромодан. Іван Іванович — людина недалека. Побачив, що шиї гнуть добровільно, з радістю,— вирішив кучером стати. Запріг вас...

Дремлюга. А я у нього в упряжці не ходив.

Ромодан. Як? Ви ж корінним були. Кажуть, здорово ходили... Тільки торкне вас Іван Іванович, а ви зразу в галоп та на весь голос: «Під керівництвом нашого дорогого, нашого талановитого... ми готові куди вгодно стрибати...» Було таке?

Дремлюга мовчить.

Не ви один. Я теж свого Івана Івановича вихваляв. От і до-стрибались ми з вами. Тваринництво в колгоспах пішло вниз. По удою корови почали доганяти кіз. Солома, що колись тільки на підстилку йшла, стала у нас основним кормом. Колгоспники власні корови спродують...

Дремлюга. Справа не в цьому.

Ромодан. А в чому?

Дремлюга. Коли б не війна...

Ромодан (перебиває). Війна багато горя принесла і місту, і селу, дуже підірвала сільське господарство. Це вірно. Але не личить нам сьогодні всі труднощі пояснювати тільки війною. Чому в наших сусідів не було падежу корів!.. А в нашій області скільки за минулий рік подохло їх від холоду?..

Дремлюга. Приблизно тисячі три з половиною...

Ромодан. Не приблизно, а точно — скільки?

Дремлюга (крикнув). Пилипе!

З-за куща вискочив Пилип.

Ромодан. Хто це?

Дремлюга. Мій помічник. Дуже здібний, виключну пам’ять має.

Пилип (підійшов). Слухаю вас, Гордію Опанасовичу.