Драматичні твори полностью

Вернигора. Є в мене деякі думки...

Овчаренко. У мене є одне методичне питання.

Кали н а. Це на бюро.

Ромодан. Приходьте в обком у другій’половині дня, бо зранку я буду з Євгеном Максимовичем ділити справи.

Вернигора. Як?

.Ромодан. Товариша Калину затвердили другим секретарем обкому. Прошу любити й жалувати.

Вернигора. Вітаю вас. (Тисне руку.)

Калина. Лікар іде!

Ромодан (весело). Ховай папери й теки!.. От туди... Так. Почали пісню

Усі співають «Стоїть гора високая..»²⁰ Входить Катерина. Дивиться на всіх, з’явилась посмішка на її обличчі*

Катерина. Знов засідали?

З дачі виходить Варвара

Калина. Що ви! Ми прийшли провідати хворого. Бачите, сидимо, пісень співаємо...

Катерина (суворо). І давно співаєте?

Варвара. Давно, давно...

Овчаренко. Не так щоб дуже давно...

Катерина. Я бачу... Вигляд у вас стомлений. Категорично забороняю вам співати в цьому хорі!

Ромодан. Отак вона розмовляла зі мною, коли я лежав на операційному столі. Не серце у вас, а камінь...

Варвара. Петре, ти б краще подякував Катерині Степанівні за те, що операція пройшла добре...

Ромодан (взяв Катерину за руку). Катерино Степанівно, велика й красива сила в вашій душі., і золоті руки. Від усього серця спасибі вам.

Калина. Ану, капело, вставай. Нас тут не визнають... Ромодан. Посидьте.

Катерина. Принесла вам ваші осколки...

Подає. Всі дивляться.

Калина. Невже ви їх не відчували?

Ромодан. Я під час Пленуму нічого не відчував. Мене там кожну хвилину і в жар, і в піт кидало... Та хіба мене одного?! Таку правду життя, таку силу нашу розкрив Пленум... Мені там не раз здавалось, що я лечу над усією нашою

землею... Біль я відчув, тільки не в легенях, а в серці...

Катерина. Петре Олександровичу, вам не можна

хвилюватись... Бачу я, багато ви тут пісень проспівали.

Калина, Ройовий, Овчаренко і Вернигора йдуть до куща, беруть теки.

Будьте здорові.

Ромодан. Я проведу вас.

Катерина. Вибачте, я на хвилину затримаю Петра Олександровича. Ми доженемо...

Калина. Будь ласка.

В с і виходять.

Катерина. Даруйте, Петре Олександровичу, це справа ваша... родинна... Після операції, коли ви ще не опритомніли після наркозу, до вас підійшла Ганна, Вона стояла коло

вас кілька хвилин. Я ніколи в житті не бачила в такому стані людину... Я сама не так давно пережила велике горе... І як хірург бачила теж немало людських страждань... Але такої скорботи, такого суму в очах я ніколи... (Пауза.) Це все, що я хотіла вам сказати.

Ромодан. Спасибі. (Пауза.) Що з вами, Катерино Степанівно?