Драматичні твори полностью

Ганна. Спочатку про листи. Я не хотіла тобі відповідати. А гроші... Коли я з тюрми вийшла, люди допомогли мені влаштуватись на роботу. Моїх заробітків* нам вистачало. Як бачиш, виросла непогана дівчина. Розумна, здібна... Це вона сьогодні так. Але повір...

Ромодан. Я розумію.

Ганна. Не варто згадувати, що було. Себе хвилювати і тебе... Все минулось. Правда перемогла. Навіть той, хто загрожував мені концтабором, сидить тепер у тюрмі після арешту Берії ^,8.

Ромодан. Я розумію: трудно тобі говорити, і мені нелегко слухати. Проте мовчати найтяжче. Говори, Ганно.

Ганна. Що ж говорити? Коли ти повернувся з фронту і тобі начальник МДБ ¹⁹ показав сфабриковані на мене документи, ніби я у час окупації була зв’язана з німцями,— ти не заступився за мене, а сказав, щоб перевірили, і зразу поїхав у Київ.

Ромодан. Мене викликали в ЦК... Я повинен був поїхати.

Ганна. Знаю. Ну, а як мене перевіряли... (Пауза.) Добре, що люди .не побоялись, заступились за мене. Розшукали тих, кого я врятувала від фашистської неволі. Ти ж знав мене дівчиною, разом росли, потім одружились... Все знав... а захитався... а може, й не повірив.

Ромодан. Коли я дізнався, що тебе арештували, я просив за тебе, робив усе що міг. Коли я зрозумів, що в тих, хто сфабрикував справу про тебе, правди не знайду, я пішов до секретаря ЦК. Розповів йому все, і коли б він не втрутився, ще невідомо, що тоді було б з тобою... і зі мною...

Ганна. Петре! Ти просив, боровся за мене?! Я не знала... (Пауза.) Спасибі! І все-таки, Петре, ти мусиш зрозуміти, що було в моїй душі. Адже ти не повірив... не повірив... У моєму серці вже нема образи. Моє серце закам’яніло тоді.

Ромодан. Ти кажеш правду. Тоді моя віра в тебе похитнулась. Час був такий. Я знаю, це не може мене виправдати... За ці роки я стільки витерпів. І до смерті, мабуть, не втихне біль... Ще й зараз такі ночі бувають...

Ганна. Не треба, Петре...

Ромодан. Вибач, що вирвалось... Не про це я хотів тобі сказати. Ганно, я зрозумів, скоро зрозумів, що той, хто не вірить найближчому другу, що б не говорили про нього_г той не може вірити нікому. Я це зрозумів, але було вже пізно..,. Ти повертала мої нерозкриті листи. (Пауза.) Скільки зла>- болю, сліз принесло людям, недовір’я, яке сіяла ця банда!.. . .:

Ганна (тихо). Поранили... поранили і малих, і великих людей...

Ромодан. Ганно...

Ганна. Ніколи більше не повернеться цей жахливий сон...

Ромодан. Ніколи! Ганно... (Підходить до неї.) Ганно...

Ганна (встала). Іди, Петре, скоро Ліда повернеться. Мені б не хотілось...

Ромодан. Добре. (Встав.)