Драматичні твори полностью

Вероніка (схвильовано). Цього вам я ніколи не забуду. (Пішла до намету.)

Аркадій іде до човна. Повернувся.

(Підняла руку, весело.) Жду!

Здаля долинає спів Іларіона Грози. Він добре випив, на палубі з’явилась 10 л я. Вона- стривожено дивиться на той бік. На берег з веслом у руках виходить Гроза. Іде не поспішаючи, спинився, підвів голову, дивиться в небо; вирвалось з його уст, немов стогін: «Ні... ні...» Опустив голову, іде до баржі, став. Руда скуйовджена чуприна надійно захищає його від пекучого сонця. Він у латаній майці та великих гумових чоботях. На загорілих руках видно татуїровку. В руці кавун. Він поклав кавун і весло на баржу. Витяг з кишені кінець рушника, витирає обличчя.^

Гроза (дивиться на донку, крикнув). Чого ти так брови звела? Чого? Говори! Ну? Я тобі зараз покажу дисципліну... Дай руку...

Юля хитнула головою.

Боїшся?

Юля (поклала трап). І нащо ви, тату, в таку спеку...

Г роза. Мовчи! (Помалу йде по трапу.)

Юля пильно стежить за батьком, відступає

Стоять!

Юля зупинилась.

Іди сюди.

Юля стоїть.

Іди... Чуєш... (Іде до Юлі, підняв весло.)

Юля метнулась вправо.

Стій! (Іде до неї.)

Юля метнулась назад. Чути, як вона кинулась у воду

(Спинився, дивиться.) Попливла... Сука... (Кинув весло, крикнув.) Юлько! (Тихо.) Все одно уб'ю... Не втечеш. Ні, уб’ю. Ну, а тепер спати. (Важко пішов по палубі.)

Входять Богутовський, Магдалина, Оля, Макар Брага У Богутовського в руках мольберт і на підрамнику велике полотно. У Маг-далини ящик з фарбами.

Оля (до Браги). Ви не втомились?

Макар. Ніколи не думав, що сидіти і нічого не робити — це найтяжча робота.

Оля. Ви не соромтесь... Батько може вас замучити.. Професійні натурщики не витримують.

Богутовський. Спасибі за таку світлу й гуманну характеристику.

Магдалина. Мистецтво вимагає жертв, так сказав, хто сказав, Володю?

Богутовський. Великий... Великий.. Не пам’ятаю

Богутовський і Магдалина сідають за столик, п’ють воду. Макар підходить до баржі, дивиться, тихо свиснув.

Оля (стежить за ним). Макаре Степановичу.

Макар поверпувся, Оля іде йому назустріч.

Макар. Що, Ольго Володимирівно?

Оля. Нема Юлі?

Макар. Нема.

Оля. А баржа скоро попливе.

Макар. Знаю.

Оля. Вам буде сумно?

Макар. Не знаю.

О л я. А я думала...

Макар. Що?

Оля. Коли ми поїдемо, мені буде дуже сумно.

Макар. Чому?

Оля. Я так полюбила цю затоку.

Макар. І я полюбив.

Пауза.

Оля. Скажіть, вам дуже важко працювати і вчитись? Макар. Важкувато.

Оля. Коли ви закінчите технікум?

Макар. Ще два роки.

Оля. А мені три... Коли закінчите, тоді вам буде... Макар. Двадцять вісім.

О л я. А мені піде двадцять перший... Дивно, хоч ви старші від мене на сім років, але я зовсім цього не відчуваю. Два місяці; як ми знайомі* а здається, ніби знаю вас дзвно... давно...

Макар Так і мені здається.

Оля. Правда?

Макар. Правда. Ви дуже хороша дівчина. Дуже. Оля. А я думала, що ви... ви нікого не помічаєте.. Макар. Що ви... Я люблю хороших людей, завжди їх бачу і відчуваю...

Оля. Відчуваєте...

Макар. Вам телеграма з Кавказу, пробачте, ледве не забув. (Подає.)

Оля читає. Відійшла. Знову читає. Велика пауза

(Підходить.) Що з вами?

Оля мовчить.

Олю...