Г роза. А... Руду криворізьку возимо. У Польщу багато йде... Оцей орден дали мені там... Не думав тоді я, що буду їм по війні допомагати. Веселі люди, і п’ють, як наші, стою-щий народ...
Аркадій. Торік я був у Польщі.
Гроза. Як вони живуть тепер?
Аркадій. Труднощі є, але в цілому діла у них хороше йдуть.
Гроза. Це добре, коли в сусіда діла хороші, а от коли погані, так і знай, що і в тебе будуть неприємності.
Аркадій. Мудро сказано.
Гроза. Це не мої слова... Батько мій завжди говорив, хочеш добре жити, так дбай, щоб сусід не гірше жив, тоді буде і мир, і повага, і щира любов...
Входить 10 л я, спинилась.
Юля підходить.
Сідай.
Ну!
Юля стоїть.
Юля мовчить. Аркадій встає.
Сидіть! Мені свідок потрібен. Вона судити мене прийшла!
Велика пауза.
Юля. Ні. Прийшла одне сказати.
Гроза. Ні.
Юля пильно дивиться на нього.
Юля. Нащо?
Г роза. Відкрий скриню, там в хустині гроші. Мої
і твої. Усі бери.
Юля. Вони мені не потрібні.
Гроза. Візьми! Щоб не дорікав тобі колись... твій Макар...
Юля. Не візьму!
Гроза. Макар навчив тебе гордості?
Юля. У мене своєї вистачить!
Г роза. Неправда! Коли б була, то давно скинула б мене посеред ріки з баржі.
Юля. Не раз хотіла.
Гроза. Чому ж не зробила?
Юля. Щоб ви до смерті не забули, що ви робили, коли напивались... Як мене... Якими словами матір мою згадували... Немає у вас...
Гроза. Говори...
Юля. Ні душі, ні серця. Одна лють. Думаєте, я не бачила, не чула, коли серед ночі ви б’єте себе по голові кулаками і стогнете, як звір, на весь Дніпро...
Гроза
Аркадій встає.
Сиди... Вирок зробиш... Так з чого починати...
Юля. Що б не сказали, не допоможе,— я вам не прощу. Ніколи!
