— Ми чули, що чоловік упав зі скелі, вибрався з води живим і перетнув Високогір'я на початку весни, а був він закутаний у гнилу ковдру, проте ми не віримо в ці чутки.
— Дуже мудро.
— Бетод веде війну, — мовив середній дух.
Лоґен спохмурнів:
— Бетод завжди веде війну. Він тільки це і робить.
— Так. Завдяки тобі він переміг у стількох битвах, що сам себе нагородив золотим капелюхом.
— Нехай він горить у пеклі, недоносок, — лайнувся Лоґен, сплюнувши в багаття. — Що ще?
— На північ від гір повсюди гасають шанка і все підпалюють.
— Вони люблять вогонь, — додав середній дух.
— Авжеж, — погодився той, що сидів зліва, — навіть більше, ніж ваш рід, Дев'ятипалий. Вони люблять його і бояться.
Дух нахилився вперед.
— Ми чули, що у вересовищах на Півдні тебе шукає чоловік.
— Могутній чоловік, — додав середній дух.
— Старожитній Маг, — докинув той, що сидів зліва.
Лоґен нахмурився. Він чув про цих магів. Якось йому трапився відьмак, але його було легко вбити. Він не мав жодних надприродних сил — принаймні нічого такого Лоґен не помітив. Але маг — це вже інша справа.
— Ми чули, що маги сильні та мудрі, — мовив середній дух, — і що подібний маг може чимало дати звичайній людині і показати небачені речі. Однак маги також хитрі, і їхні шляхи несповідимі.
— А чого він хоче?
— Спитай його.
Духи не надто переймались справами людей і завжди були скупі на подробиці, та все ж це було краще, ніж звичні розмови про дерева.
— Що робитимеш, Дев'ятипалий?
Лоґен на мить замислився.
— Вирушу на Південь, знайду мага і спитаю, що йому від мене треба.
Духи кивнули. Вони ніяк не виказували, хороша це, на їхню думку, ідея чи погана. Їм було все одно.
— Що ж, прощавай, Дев'ятипалий, — мовив дух, що сидів справа. — Мабуть, ми більше не побачимось.
— Вже якось обійдусь без вас.
Лоґенів дотеп вони не оцінили. Духи піднялись і почали віддалятись від вогню, поволі зливаючись з темрявою. Згодом вони зовсім щезли, але Лоґен змушений був визнати, що від них було більше користі, ніж він сподівався. Завдяки їм у нього з'явилася мета.
Вранці він вирушить на Південь і там знайде мага. Хтозна, може, він виявиться непоганим співрозмовником. Зрештою, це краще, ніж за так отримати у груди купу стріл. Лоґен дивився на вогонь, поволі киваючи самому собі.
Він згадував інші часи та інші вечори біля багаття, коли був не один.
Наприклад, капітану Джезалю дан Лютару та купа, безумовно, подобалась. Він виявив у себе незвичний талант до гри, коли його призначили у Королівський полк — талант, яким капітан користався, щоб вигравати значні суми у своїх товаришів по службі. Він походив з багатої сім'ї і в грошах, очевидно, не мав потреби, але гра дозволяла йому підтримувати ілюзію ощадливості, і при цьому тринькати гроші, наче матрос. Щоразу, коли Джезаль бував удома, батько нудив усіх розмовами про те, як його син чудово планує видатки, а півроку тому купив йому в нагороду капітанський чин. Це не втішило його братів. Так, від грошей, безумовно, була користь, та й принизити близьких друзів — неабияке задоволення.
Джезаль напівсидів-напівлежав на лавці, витягнувши одну ногу і вивчаючи поглядом обличчя інших гравців. Майор Вест так відхилив свій стілець назад, що, здавалося, мав от-от беркицьнутися з нього. Він підняв свою склянку до сонця і милувався тим, як крізь бурштиновий напій сочиться світло. На його губах сяяла легка, загадкова посмішка, яка наче казала: «Хоча я і не з шляхетної сім'ї і маю нижчий соціальний клас, але я переміг у Турнірі і завоював прихильність короля на полі бою, а це робить мені честь, тому ви, дітки, краще слухайтесь і не цвірінькайте». Втім, він уже вилетів із гри, та й, на думку Джезаля, надто трясся над своїми грошима.
Лейтенант Каспа, нахилившись уперед, хмурився і, почухуючи свою рудувату бороду, зосереджено вглядався у карти, так наче ніяк не міг втямити, якої вони масті. Він був приємним хлопцем, але нікудишнім гравцем в карти, і завжди дуже дякував, коли Джезаль купляв йому випивку за його ж власні гроші. А втім, він міг цілком собі дозволити програш: його батько був одним із найбільших землевласників Союзу.
