Я бачив факти! все, що сипалося з неба!.. самі лише погляньте… Брррум! самі! злива за зливою вогню! погляньте на авеню!.. золотом блищить… переливається! синім! зеленим! бузковим! потоки! і у них ванни! гойдаються! пливуть! перекидаються!.. зустрічаються! із потоку в потік!.. будинки вже не розтягуються, зауважте!.. привертаю вашу увагу! може, ви подумали… ні! ні! уже не злітають у небо… тепер надимаються… розбухають… обертаються на кулі… особливо палац Ламбреказа… справжній палац невеличкий… номер шістнадцять на авеню… карарський мармур рожевий з прожилками… окраса нашого кутка, треба сказати… набухає рожевим… потім жовтим… але не злітає!.. не підноситься! стоїть на місці… між майстернею Фремона і «Гараж де Бют»… він дивовижно дбав про свій будинок, той Ламбреказ! прошу пробачення!.. жодної дешевої витребеньки!.. жодного несправжнього килима! жодного сумнівного «перського» чи хоч доріжки… до останньої дрібнички!.. я знаю, про що кажу… я підробку носом чую за двадцять п'ять метрів… я зростав серед достотного… у часи бабусі фальшиве мало особливий запах, а тепер уже ніякого!.. якби воно й нині пахло, довелося б позачиняти всі музеї!..
А сам Ламбреказ — то уособлена витонченість, чарівний друг, щедрий, чутливий, але відразу сум, дражливість, якщо ви в брудних черевиках… я теж дратувався, коли траплялося до нього… коли лишав брудні сліди повсюди!.. його матір лікував, він цінував мене, але після кожного візиту боліли ноги від викручування… звихнутих пальців!.. від ходіння навшпиньках! з кімнати до кімнати… від «Смірни» до «Смірни»… я дуже добре лікував його матір… вони дуже дякували… вона пішла, коли мене не було… я трохи відхиляюся… але не дуже!.. я казав: палац, тобто номер шістнадцять, нікуди не летить, а тільки надимається… але заждіть! заждіть!.. він хитається, зрушується, відривається! дивина! овва! підноситься! чортівня! я помилився… він ширяє!.. от він над Курнев! я знаю Курнев! він ускочить в розрив неба… ні! повертає… кружляє… проскакує між літаками… прожекторами… хиляється над вітряком!.. ого!.. повисає якраз напроти свого місця! між дванадцятим і п'ятнадцятим номерами… опускається… точно на те саме місце… труситься, дрижить… і стає!.. але вже здутий!.. він геть здувся!.. зовсім схуд! зібгався!.. а фронтон лишився в хмарах!.. дуже гарний фронтон із гербом з однорогом і пантерою!.. як Ламбреказ тепер журитиметься!.. то була, можна сказати, його вивіска: «Одноріг і пантера»!.. відома на всю Європу! найвидатніший гравер Європи і «геральдист»… і що?.. згадував це, доки дивився на піруети малого палацу!.. Згадував… думав про це… як лежав… долілиць… тинь! динь!.. двічі по пиці!.. по моїй! от тобі маєш!.. Родольфу набридло, що я досі лежу… не довго думав!.. тинь! і динь! і знову!
— Телепню! Жюль винен! сліпий кретин!
Я протестую! навіщо він мене товче, от дурило!
— Покинув помирати пані Норманс!
Мімі його підбурює!.. уже мене не кохає…
— А у вас що, є ампули? чи, може, бальзам? чи тільки срака? кокетка! шльондра!
Маю дати відсіч!.. досить з мене ляпасів!
Коли мене виводять зі звичного стану, тобто щирого, філософського, я себе уже не впізнаю…
— Пранцювата! Істеричка!
Додаю…
Саме цієї миті нас знову кидає!.. будинок знову хитає! як ніколи брутально!.. усі навпочіпки і рачки!.. ураз! умить! нічого не відчули! гамузом! усі під ліфт! усі, хто є! п'ятдесят душ! галасливі й склеєні! намацую!.. знову обома руками… хапаю… пхаю… ох, знову чийсь роззявлений рот! Тарррабум! нас знову кидає в коридор!.. звідкись навалюються три тіла! зненацька! з усього розмаху!.. але вважаймо! розлам поряд!.. тримаюся за стінку… знаю… три тіла перекидаються!.. я вже ледь дихав… нехай карамболять деінде!.. розплющую очі… хочу бачити… занадто сліпуче, пекуче!.. «Пірам! Пірам!» Пірам тут… велика морда… ні, це не Пірам… якась дама… дама з кучериками… хапаю… обмацую голову… переходжу до іншої!.. ще одна… чоловіча… ні! такі вуха, це таки Пірам!.. я вам не сказав про Пірама, що в нього радше медвежа морда? кругла, кошлата, оченята малі… але вуха довгі, як у спанієля… назагал не дуже гарний псюра… особливо ззаду… круп вищий… задні лапи довші від передніх… довгий хвіст гладкий, довгий-предовгий… теж на кшталт спанієля… і шерсть кучериками, коротка шерсть кучериками… на конкурсі «Красуні й собаки» першого місця не посів би… Красуні теж, скажіть-но, голі!.. я б їм зробив медичний огляд, тим «красуням» із собаками! я б їх відучив, як напоказ себе виставляти, хизуватися! нічого ганебнішого, як зиркати на «красунь» розібраних! гай-гай, геть не смішно, стільки атрофій! розпач, ті цибаті! справді, прутні з пуття зводять! зводять! щоб людство не продовжувалося, щоб закохані заспокоїлися, щоб голод більше не завивав під дверима, аби щоранку не додавалося вісімдесят тисяч душ, яких треба годувати… усе просто, досить заснувати Журі з розбирання й дефілювання красунь… нехай ногами кренделі крутять!.. ні!.. ні!.. такі як є!.. справді атрофічні!
