— Я тобі з нього сувенір, Лілі! Чуперадло зроблю, чуєш? музейне чупепадло з твого зуха! випатраю! всі нутрощі вительбушу! серце зможеш зжерти!
Це я аж надто категорично.
— Він фріцом мене назвав! а ти хочеш йому пити понести?
— Ні, Фердінане! ні, Фердінане!
Цілує мене… цілує…
— Він тебе не звабив? кажи! я ж бачив!
Не думав, що такий ревнивий… самому дивно… соромно…
— Я цього не казав, Лілі!.. не казав!..
Два вибухи! зовсім поряд! і два гавкання… про психологію трохи згодом!.. невже нас поцілять, от супостати! це «75-ті мобільні», здається… Ні! ці гармати басовитіші… і хрипкіші!.. схоже, б'ють від Сакре-Кер… хоча ні!.. скоріше, з площі Бланш… здається… вони на «автоплатформах» у всякому разі…
— Може, нам таки піти донизу?..
Знову запитує в мене… Гай-гай!
— Щоб його забрати?
— Та ні, не його! Бебера! може, він унизу!
Справді, а де Бебер?.. Де Бебер?
Це привід, і доречний, але той там нагорі, диспетчер блискавиць! нечема напасть бусурман! на своєму юті! капость! дрючки, помахи! усе! він на нас поскидає все, що схоче! ніколи звідти не впаде! з флюгельгорном чи без нього!
— Ану ж заграй!
Не може, язик геть пересох! і дрючки доведеться відкласти… а він ними маневрує! встромляє один посеред підмостка… і крутиться навколо, як дзиґа! отакий акробат! гарно! клятий бусурман опецьок, аби він задихнувся у фосфорі, аби наковтався донесхочу! аби згорів ізсередини! геть увесь вигорів! наковтався пекучого! а я його розітну! випатраю! гей, злий ниций сурмачу півкнуре бусурмане на коліщатках! знатимеш, як мистця корчити! як причаровувати!
— Ти з'їси його посмажене серце, Лілі! посмажене! чуєш?
Та той лантух із салом не хоче стрибати! горіти не хоче! ну то нехай тушкується! неопалимої купини боїться! гай-гай! донощик!
— Юда! волаю йому, шістка!
Моя черга!..
Пекучий циклон налітає звіддаля, від Манту, такий, що зараз усе звіє, і того дуподола, свиню вуджену! гондольєра! коло поручня! на вітряку!
Ти диви! загруз! сам себе замкнув дрючками в кутку між поручнями! замкнув дрючками! упоперек стали!.. вже не поворухнеться!.. тепер весь ют має розвалитися! осипатися!
Я вам розповідаю наживо… натурально… схотів би передати всі звуки, то потребував би вулкана під боком!.. на цьому нещасному аркуші хіба вивергнеш вулкан! Везувій! чи єроплани, повні бомб!.. з хмар, з долин, з далини… цілі ескадри на поклик Жюля… мчать до нього! мало крилами не чіпляють… Ти ба, бридкий обрубок, його затиснуло в кутку, та він борсається… знаки подає… це він до нас… уже до неба не махає!.. до нас позивається!
— Більше не можу! Більше не можу!
Ще й волає! його черга волати!
— Кидайся додолу, дурню! нумо! кривляко!
Уже дві години чекаємо! та він усе не наважується! хоч його і трусить добряче!
Вітряк дуже похилився… ледь тримається… дрючок зламався… один з його дрючків… показує мені… стрясає цуркою… і що?
— Гей, телепню! гей, рушай!
Він знову рушає, однією рукою тримається за поручень… другою рухає сам себе й обертається… цирк! іншим дрючком уже не послуговується… ні прасками… ох, який потішний! вітряк халабудиться, хилиться наперед з кожною хвилею… кожним поривом зі сходу…
Жюль, от вдача! янгол! запевняю вас! зараз полетить!..
— Ну то йди, іди подивися на нього!
Тепер я її напучую! аби наважилася!
Ні! Уже не наважується!
Пританцьовуємо, хитаємося так само, як і Жюль… і паркет теж! і стіни! вибарачайте!.. але йому все ж гірше… покидьок мистець трясця його матері! аби випити! палець!.. смокче свого пальця!.. показує.
— Кидайся додолу, боягузе!
Усе, що на думці!.. мій голос чути… хоч і грім!.. гарматний!.. голос «для полігону», як про мене казали у 12-му полку!.. я був колись дебелим.
Ох, а з квартирою що діється!.. стеля відривається… і пластинами, і крихтами… цеглини падають з іншого боку… з будинку на розі вулиці Дерера… і шматки ринви… відскакують від стін… а ще й жаринки… я вам уже казав… з кожним поривом усе здригається, вирує! знову вилітає геть!.. вулиця вирує!.. виром жовтої лави згори, з вершини Гірки, у ній пливе повно меблів, ванн, цілих господарств… усе, що перекидається, випадає з вікон… люди теж? можливо?.. без сумніву… чітко не розгледиш… кажу вам… кажу… сліпучі спалахи… червоні… жовті… зелені…
Ого, тепер узялися трохи за Левалуа! тепер! ще те багаття розпалили! не менш як двадцять кратерів підряд… «летючі фортеці» женуться одна за одною… у вогняних бризках! у хмарах! у зорях!..
Ви скажете: весь час те ж саме!.. не цілком! не цілком, повірте… тільки художник, аби змалювати вам усі барви… палітру… і навіть звуки!.. мінливі звуки… якоїсь миті це грозовий
Два літаки не розминулися над Біянкуром! от бачите, це вже нове… нове… посеред неба… горять велетенською червоною кулею! куля падає на будинки… відскакує!.. ще й як високо!.. як Ейфелева вежа!
