Загін займав вигідне для оборони місце. Невисокі скелі і нагромадження камінних брил, що лежали понад дорогою, надійно прикривали гайдутинів від куль. Праворуч і ліворуч від дороги здіймались обривисті горби, теж зайняті гайдутинами. Позаду, в напрямку Старої Планини, тяглися дві долини, порослі чагарником і лісом, – вони були зручні для відступу.
Не маючи уявлення про кількість гайдутинів, спагії не поспішали з наступом. Вони чекали підкріплення. Зі Слівена мчали поодинокі аскери. Невдовзі прибув невеликий яничарський загін Сафар-бея. Надвечір Гамід мав близько сотні воїнів і лише тоді віддав наказ про наступ.
Частина спагіїв пішла понад дорогою, ховаючись у ярках, чагарниках та міжгір'ях. Друга частина – більша – лишилась на місці. Десятків два воїнів подерлися на горби, щоб обійти гайдутинів з боків.
– Спокійно, другарі! Підпустіть ворогів ближче – і тоді цільтесь влучно! Щоб жодна куля не пролетіла мимо! – поучав своїх соколів воєвода. – Нас менше, але за нами – правда! Да жиє Болгарія!
Затріщали з обох боків постріли. Закучерявилися в долині сизі димки. Важко просвистіли в повітрі олов'яні кулі.
Гайдутини берегли порох, а тому, виконуючи наказ воєводи, стріляли рідко. Але гостре око балканджія, міцна його рука! То в одному, то в іншому місці скрикували поранені спагії або й падали мертві на холодне каміння.
В першому ж приступі Гамід недорахувався більше десятка своїх воїнів. Стільки ж було поранено і відправлено до Слівена.
Як тільки наступило затишшя, Яцько відклав убік торбинку з порохом (він заряджав яничарки для Романа і Гриви), запхнув за пояс два ятагани – і непомітно шуснув у чагарник. Обережно, щоб не сколихнулася жодна гілка, пробрався ущелиною на протилежний бік горба і швидко почимчикував у тил спагіям. Його весь час непокоїла думка про Звенигору. Де він? Чи пощастило йому втекти від переслідувачів? Чи, може, був схоплений або забитий? Коли б був живий і на волі, то досі б прибув у розташування гайдутинів. Отже…
Перед вечором Яцько, зробивши чималий гак по горах, опинився на сопці, звідки було видно як на долоні весь табір Гаміда. Хлопець приліг у кущах, за каменем, і почав стежити за ворогами, що, як він скоро зрозумів, готувалися провести тут ніч. Але нічого, що б прояснило долю Звенигори, не побачив.
Тим часом Арсен лежав зв'язаний у ямі під скелею, яка і закривала його від Яцька. Насупроти нього сидів довгов'язий аскер і пантрував за в'язнем, як вовк. Арсен не міг поворухнути ні рукою, ні ногою. Йому лишалось одно: думати. І він пригадував події останньої години.
Сплигнувши з коня, він прудко подерся на гору. Краєм ока запримітив, що Златка міцно тримається в сідлі і щодуху мчить за Драганом. Це наддало йому сили. Він продерся крізь густі зарості дроку і раптом опинився перед високою кам'яною стіною. Як він не звернув на неї уваги? Адже міг стрибнути на протилежний бік! Знизу до нього вже перли спагії з наставленими сторчма ятаганами.
– Здавайся, гяур! – кричали.
Арсен побіг попід стіною вперед, назираючи, чи нема де місцини, якою він вихопився б нагору. Але такої місцини не було. Зате з чагарів вискочило ще кілька спагіїв і кинулися йому навперейми. Він зупинився, важко дихаючи. Стиснув у руці пістоль. Однак і вистрілити не пощастило: з полка здуло порох, і спалаху не вийшло.
Його схопили зразу троє. Потім надбігло ще двоє. Він намагався випручатися, вирватися, з їхніх рук, та нападники виявилися спритними й міцними людьми – звалили його додолу, зв'язали.
Побачивши полоненого козака, Гамід аж засичав від радощів. Підскочив – запустив руку за пазуху бекеші…
Звенигора іронічно усміхнувся.
– Даремно шукаєш, ага!
– Мовчи! Ні слова! – вереснув Гамід, не бажаючи, щоб воїни знали про пропажу султанського фірману, і вивернув Арсенові кишені.
Але і там фірману не було.
Гамід відіслав аскерів наперед.
– Де фірман, урус?
– Я його заховав, ага. Бачиш же – при мені немає…
– Де заховав? Чи передав кому?
– Ні, не передавав. Пошукай отам, під горою. Може, пощастить знайти. – Козак насмішкувато повів оком.
– Що ти мені голову морочиш? Кажи правду, якщо хочеш жити!
Звенигора прекрасно розумів, що жити йому тільки до того часу, коли Гамід втратить віру, що випитає у нього що-небудь корисне для себе про фірман. Тому з самого початку повів себе так, щоб у Гаміда жевріла надія добитися свого.
– Я й кажу правду. Фірман я заховав. Давай, Гамід-ага, домовимося: я тобі – фірман повертаю, ти мені – життя!
Незважаючи на трагічність становища, він не зміг стримати гіркої посмішки, пригадавши, що повторив слова Гаміда, які той говорив якусь годину тому в хані Абді-аги… Все-таки хитромудра штука – життя! Не встигнеш кліпнути оком, як воно враз повернеться до тебе іншим боком, піднесе таку заковику, якої ніяк не сподівався…
Гамід зразу повеселішав.
– Я тобі обіцяю це. Давай фірман!
– Е-е, знайди, ага, дурнішого! Не так це робиться!
Тут гримнув гайдутинський залп. Погоня за Драганом і Златкою припинилася. Спагії відкотилися назад. І Гамід, наказавши одному із аскерів, що саме під'їхав, берегти полоненого, як зіницю ока, помчав до своїх воїнів.
