Вона не договорила. Широко розчинилися двері – і в кімнату зайшов Сафар-бей, а за ним – розгублений Драган.
Побачивши Звенигору з пістолем у руці, Златку й Гаміда, який повзав у ногах дівчини, Сафар-бей зупинився мов укопаний. Він оглянувся на Драгана, якого прийняв за Гамідового вартового, але, замість доброзичливості, уздрів у його очах ворожість, а в руці – зведений пістоль.
– Аллах екбер! Що це все означає? – вигукнув ошелешено. – Златко, як ти опинилася тут?
Златка не встигла відповісти. Драган випередив її і вихопив у Сафар-бея з-за пояса пістоль, а з піхов – шаблю. Потім поспішно відскочив до дверей і став там на чатах, визираючи крізь вузьку щілину в коридор.
Становище суттєво змінилося. Звенигора перезирнувся з Драганом: що вони мали робити? Вивести з собою, крім Гаміда, ще й Сафар-бея? Замало сил. Взяти тільки Гаміда, а Сафар-бея, зв'язавши, залишити в кімнаті? Чи ж дасть Сафар-бей себе зв'язати? Напевне, він учинить опір, під час якого наражатиметься на небезпеку і сам ага, і Златка. Що тоді скаже воєвода Младен? А крім усього цього, не виключена можливість, що Сафар-бей прибув сюди з вартою, яка може нагрянути і схопити їх усіх.
Поки Звенигора і Драган обмінювались поглядами, роздумуючи, що робити, Сафар-бей миттю зорієнтувався, що тут відбулося перед його приходом. Він помітив і фірман у Златчиній руці, і зніченого Гаміда, що все ще продовжував стояти на колінах, і розгубленість на обличчі дівчини. Помітив – і все зрозумів. В одну мить він збагнув, у яке складне становище він потрапив. У дану хвилину сила, звичайно, була не на його боці. І тим більше – не на боці Гаміда. За своє життя не боявся: пам'ятав, як гайдутини, в тім числі і Звенигора, і Драган, давали його матері клятву не піднімати руки на її сина. За життя ж Гаміда він зараз не дав би й півкуруша: досить Звенигорі чи Драганові натиснути собачку пістоля, і він опиниться в райських садах аллаха! Але він, Сафар-бей, не міг, не мав права допустити, щоб на його очах гайдутини убили мусульманина, вірного охоронця падишаха. Такого йому не простило б ні військо, ні беглер-бей. Тому, нехтуючи небезпекою, кинувся до Гаміда, підвів його і, ставши попереду, різко промовив:
– Арсен-ага, ти тут найстарший, тож маєш розуміти, що я не дозволю безкарно розправитися з Гамідом-агою. Моя честь запорукою цьому! Якщо ж ви насмілитеся стріляти в нього, то стріляйте і в мене!.. Але мушу попередити – внизу, крім воїнів Гаміда-аги, сидить п'ятеро моїх аскерів. Якщо вони почують постріли…
– Я зрозумів тебе, Сафар-бею, – сказав Звенигора, відбираючи від Златки фірман і ховаючи його собі за пазуху. – Що ж ти пропонуєш?
– Я пропоную вам найкращий вихід: тікайте, поки не пізно! З хвилини на хвилину сюди можуть прийти наші люди, і вам доведеться скрутно… Подумайте про Златку! Отже, за одно чи два життя – три життя!
– Хай поверне той гяур султанський фірман, – пробелькотав, приходячи до пам'яті, Гамід.
Звенигора глузливо посміхнувся. Сафар-бей удав, що не почув слів Гаміда.
– Не гайте часу, Арсен-ага!
Звенигора глянув на Драгана: той ствердно кивнув головою, але вголос додав:
– Сафар-бею, нам доведеться вас з Гамідом зв'язати, щоб ви не перешкодили нам безборонне вибратися з міста.
– Я даю вам слово честі. З вами моя сестра. – Сафар-бей гірко усміхнувся. – Хіба я дозволю поглумитися з неї?
– Гаразд. Ми згодні, – сказав Звенигора. – Златко, Драгане, ходімо! Справді, не будемо гаяти часу!
Вони швидко вийшли з кімнати. Драган підпер двері отоманкою.
– Знаємо слово честі яничара, – пробубонів він при цьому. – Ех, чорт! Самі випустили Гаміда з рук!
– Маємо щось важливіше, – поплескав себе по грудях, де був захований фірман, Звенигора. – Ну, гайда! Швидше!
Вони спокійно спустилися вниз, минули спагіїв Гаміда і яничарів Сафар-бея. Коні стояли сідлані. В дворі і на майдані – ані душі. Звенигора допоміг Златці сісти в сідло – і за мить три вершники виїхали з воріт.
І тут з хану долинув різкий Гамідів голос.
– Аскери! Пильнуйте! Гайдутини виїжджають із міста!
Він висунувся з вікна і волав на весь Слівен. Звенигора схопився за руків'я пістоля, але Гамід враз замовк: міцна Сафар-беєва рука затиснула йому рота і швиргонула в глибину кімнати. Крізь прочинене вікно доносилася Гамідова лайка. Він намагався вирватися з рук Сафар-бея, і йому, мабуть, пощастило зробити це, бо шум у хані раптом затих.
– Вперед, другарі! – вигукнув Драган і погнав коня чвалом по вузьких слівенських вуличках.
За ним мчала Златка на гнідому огирі. Звенигора трохи відстав. Завертаючи за ріг, він оглянувся: з воріт хану виринули чотири вершники і понеслися слідом за ними. Отже, погоня! Спагії Гаміда тепер не відстануть від них, будуть переслідувати, аж поки витримають коні. А до гайдутинської засідки – майже два фарсахи…note 15 І дорога йде весь час угору.
Вулицями втікачі промчали без перешкод. З-під кіпрських копит летіли важкі бризки бурої води і грудки талого снігу. Свистів у вухах напоєний запахами весни теплий вітер. Удалині синіли гори і переліски.
