Коли аскер був кроків за десять, Арсен вистрілив йому в ноги. Аскер скрикнув, але, мабуть, швидше від несподіванки, бо, перемігши страх, обережно просувався вперед.
Лишатися за виступом було небезпечно. За переднім аскером ішли інші з яничарками напоготові. Арсен оглянувся: його друзі вже піднімалися на перевал. Якщо спагії і прорвуться зараз, вони не зможуть із своїх рушниць вразити їх.
Отже, тепер він може подумати і про себе! Вистріливши ще раз, Арсен швидко побіг по вузькому приступку. З-під ніг зривалися камінці і з шумом котилися вниз, але він ніби не помічав того. Позаду пролунало кілька пострілів. Просвистіли кулі. Та жодна не зачепила його: спагії не вміли цілитися в рухому мішень.
Сонце заходило за далекий зубчастий небосхил. Вечоріло. Тут, на вершинах гір, безперервно дув поривчастий крижаний вітер. Стало холодно. Звенигора похукав у закоцюблі пальці і знову міцно стис у руці руків'я пістоля. Він стояв на самому вершечку перевалу і дивився вниз. Спагії щось гаряче обговорювали, поглядаючи на нього. Чувся роздратований Гамідів голос. Потім Гамід вийшов наперед і крикнув:
– Гей, урус, ще раз пропоную: здавайся! Обіцяю життя і волю!
– Без твоєї обіцянки – я живий і на волі! – гукнув у відповідь Арсен і глянув назад, – його маленький загін уже здирався на схил протилежної гори.
– Поверни мені листа – і забирайся геть, гяуре! – гарячкував Гамід.
Арсен хотів було крикнути, щоб дошкулити Гамідові, що то не простий лист, а фірман султана, але вчасно спохватився. Ні, ні, про це треба мовчати! Про фірман ні слова! Щоб не дізналися про його викрадення ні беглер-бей, ні сам султан, щоб турки не змінили своїх намірів. Що ж до Гаміда, то він, безперечно, теж мовчатиме.
– Іди візьми його, Гаміде! – засміявся козак. – Ну, ти ж хоробрий!
Спагії потупцяли на місці і рушили вперед. Останні сто кроків перед перевалом були не такі важкі, як раніш. Місцина була досить широка і дозволяла спагіям наступати гуртом. Зате вона була доволі крута і всіяна безліччю камінців – великих і малих, які ковзалися під ногами і затрудняли біг.
Звенигора вистрілив. Ще один турок, недоладно змахнувши руками, упав навзнак. Але це не зупинило інших. Спагії спотикалися, падали, але настирливо лізли вперед.
Арсен схопив важку каменюку, вискочив на вершину перевалу. Став, великий, суворий, з натужно витягнутими над головою руками, в яких завмерла чорна брила.
– Хто ступить ще крок, я розтрощу тому башку! – крикнув униз.
Спагії схитнулися, зупинились.
– Вперед! Вперед! Що ви злякалися мерзенного гяура, сини падишаха! Ви зараз схопите його! – підбадьорював своїх аскерів Гамід і вистрілив з яничарки.
Звенигора відчув, як щось тупо ударило його в живіт. «Поранений!» – майнула думка. Але болю не відчув. Напруживши всі сили, жбурнув униз каменюку. Спагії з виском сипнули врозтіч. Користуючись замішанням серед ворогів, Арсен оглянув себе. Крові ніде не видно. Тільки на бекеші чорніє дірка від кулі. Невже куля застряла в сукняному спагіївському жупані?.. Чекай – чому в жупані? А може… А може, то Сірків пояс, що подарував кошовий при розставанні в Січі, врятував йому життя? Як він не догадався про це раніш? Безперечно, туго начинений золотими і срібними монетами, він став надійною перепоною для олов'яної кулі!
Звенигора швидко розстебнув бекешу і жупан, зірвав з-під сорочки широкий і важкий ремінний пояс. Золото – ось що зупинить спагіїв, затримає їх, поки стемніє, і його друзі будуть на безпечній відстані!
Він розкрив один з клапанів пояса, насипав жменю золотих монет.
– Аскери! – крикнув голосно. – Я віддаю вам усе, що є цінного у мене! Ось – ловіть!
Він сійнув монетами по кам'янистому схилові. Золотий дощ блиснув у повітрі, бризнув на спагіїв і з дзвоном розсипався серед каміння. Якусь мить спагії стояли остовпілі. Потім враз пригнулися – кинулись один з-поперед одного нишпорити, вишукуючи блискучі кружальця.
– Вперед! Вперед! Гнів аллаха на вас, шайтанове насіння! – гримів Гамід. – Ми повернемось назад – і все буде ваше!
Його ніхто не слухав. Кільком аскерам пощастило – вони зразу знайшли по три-чотири монети. Це розпалило жадобу і заздрощі інших. Почалася суперечка. Ті, хто нічого не знайшов, вимагав, щоб здобич було поділено порівну. Щасливчики, підтримуючи один одного, відмовлялися ділитися з товаришами.
Гамід бігав від одних до інших, умовляв, благав, погрожував. На нього не звертали уваги. Тоді він заверещав: ;
– Паскудні шакали, смердючі гієни! Я постріляю вас! Запроторю на галери, гяурські свині!
Аскери притихли. Але жоден не виявляв бажання залишати місце, де можна було в одну мить розбагатіти на тисячу курушів. Таке трапляється не щодня!
Час ішов. Сонце опустилося за далекі вершини гір. В долинах погустіла імла. Тільки західна половина неба горіла малиновою загравою, і на верховинах було ще видно. Звенигора прослідкував за своїм загоном – він піднявся на протилежний крем'янистий кряж і вже поволі ховався за обрієм. Коли б ще хоч трохи затримати спагіїв, щоб у сутінках вони не побачили, в якому напрямку він піде!
Та раптом Гамід викрикнув:
