— Я теж не хотіла кататись.
— Будьмо чесними: це взагалі була ідея Моррі та Генрі. От хай вони й розважаються. А я тобі скажу: цукерки — це куди ліпше! О, Даррі! Даррі! — Фауста помахала йому.
— У вас такі теплі стосунки, — втішилась Гессі.
— Атож. Їх двоє, і вони старші. Якби в нас були інші стосунки, мені було б важкувато вдома.
Юнак підійшов до них і стурбовано запитав:
— Як Гестія?
— О, вона теж не хотіла кататись на човнах! Як я й передбачила.
Даррін спохмурнів, а тоді усмішка знову перемогла, і він упав на килим поміж Гессі й сестрою.
— А я казав тому бевзеві, що треба кликати дівчат до театру!
— Яблучко? — Фауста простягла братові рум’яний фрукт.
— О, таж ваші батьки тримають книгарню! — згадала Гессі.
— Ага, — кивнув Даррін.
— І ви одержуєте всі новинки? — спитала дівчина з надією.
— Ну, як усі… — Брат Фаусти бризнув яблучним соком. — Художні переважно. Навчальні книжки в нас мало беруть, на те ліпше підходить книгарня при університеті. Ще медичні доволі популярні…
— Але коли надходить новий роман чи п’єса, ми їх виставляємо на вітрину, — додала Фауста, простягаючи Гессі друге яблуко. — А ще коли якась обкладинка красива. Панії от часто заходять і питають книжку, на якій вони щось красиве побачили, ще не знаючи, що воно таке і хто автор.
— О, то Генрі теж так купує! А чи не траплялась вам «Академія Аматерасу» часом?
Даррін і Фауста ззирнулись.
— Та наче ні… — відповів хлопець. — А вона з нових? Коли і де вийшла?
— Оцього не знаю. — Гессі раптом зрозуміла, що справді там нічого, крім назви, й не зазначено. — Автор — безіменний історик.
— Ні. — Даррін похитав головою, обсипаною темними кучерями. — Я запам’ятав би таку дивну. Може, зі старих щось?
— Я можу глянути в архіві, — докинула Фауста.
— Я буду вам дуже вдячна.
— Ну, бачиш, не такі ми вже й погані. — Даррін дивився на річку, але косився краєм ока в бік Гессі й жував яблуко.
— Я й не думала, що ви погані.
— Та ти ж, як прийшла, була така сумна й налякана, ніби Генріка обіцяла, що тебе тут підсмажать… — Даррін зіперся на лікоть, і в очах його зблиснули іронічні бісики: — …на повільному вогні!
Гессі знітилась і дуже захотіла придумати жарт у відповідь, але в неї не з’явилось достатньо слушної ідеї, тому вона просто похилила голову й шепнула:
— Я не дуже багато спілкуюся з незнайомцями… — Перед очима з’явився блакитноокий, і вона здригнулася. — Ще кажуть, що я дивна.
— Дивна, це точно, — погодився Даррін поважно, без знущання чи іронії. — Фауста казала, ти фотографуєш?
— Так.
— Я думаю, це дуже цікаво. Ти можеш фотографувати для книжкових обкладинок!..
— Даррі, давай хоч трохи не про книжки, — протягла Фауста втомлено. — У тебе попереду все життя, щоб упадати коло них!
— Я люблю книжки. — Даррін потягнувся за новим яблуком. — І говорити про них люблю.
— Я теж, — відповіла Гессі.
Недільний полудень заливав набережну спекою, але на зеленому килимку під кленовим лапатим листям усе раптом стало налагоджуватись.
Гессі придивилась до Генріки та її нового друга, котрі про щось розмовляли в човні посеред річки. Фауста з Дарріном відійшли, бо побачили свою тітку, котра гуляла понад річкою і котрій неодмінно забаглося б дізнатись, як справи у племінників. Саме був чудовий момент для фото. Гессі налаштувала камеру. Човен сестри був далеко звідси, але в поле зору не потрапляв більше ніхто, тож помилки статися не може. Якщо Генріка того бажає, вона має бути щасливою. І Гессі хотіла допомогти їй своїм методом, хай навіть Генрі ніколи про це не дізнається й далі називатиме сестру дивною. Хай навіть…
Дівчина підійшла до берега й подивилась на річку крізь видошукач. Рудокоса сестра сиділа впівоберта до неї, притримуючи капелюшок рукою, і вся її поза свідчила про глибоку, може, трохи показну радість. Вона сміялася, заплющуючи очі від задоволення, ніби не могла прийняти стільки радості за раз і їй доводилося на кілька секунд занурюватись у темряву, перш ніж знову дивитися на Морґіна. Морґін Олліш, як помітила Гессі, сміявся не менш заливчасто, водночас налягаючи на весла.
Раз — хвиля розбилась об бортик човна на сніп срібних іскор!
Два — вони бризнули Генріці в лице.
Три — капелюшок зірвався з її кучерів, і на сонці вони вивільнились, наче язики вогню.
Клац!
Човен із жовтою каймою небезпечно хитнувся.
— Як так можна, Моррі! Ви що, зовсім клепку втратили? — Фауста напосілася на старшого брата, з котрого стікали потоки води.
— Ну, маленька, ми ж ненавмисне!
Генріка елегантно викручувала поділ сукні, стримуючи усмішку в кутиках вуст. Вона теж була мокра з голови до п’ят. І навіть гарненький капелюшок не виправляв ситуації.
Даррін хитав головою з боку в бік, наче вирішував, як йому сприймати тріумфальне падіння брата й Генріки у воду, коли човен перевернувся біля самого берега. Урешті він теж усміхнувся до брата:
— Бачив би ти свій вираз обличчя, коли ви навернулися!
— Ти не змерзла? — спитала Гессі в сестри.
— Ні крапельки! — бадьоро заявила Генріка та пчихнула.
