— Ти така розпашіла й неспокійна. — Братова наречена наблизилась і поклала легку руку на чоло Гессі. — Таке буває, якщо задовго сидіти на сонці. Спочатку наче наливаєшся теплом, але потім його стає забагато, воно розхлюпується, і геть ніякого спокою не можна знайти, доки не вичерпається все-все. — Темно-зелені очі Доанни дивились наче вглиб, і дівчині захотілося відступити, але вона стрималася від цього поруху.
— Ні. Я просто… Нічого такого, що варте уваги, — пробелькотіла Гессі.
— Що ж, просто — то просто. — Доанна ніколи не любила випитувати щось понад міру. Вона сягнула рукою до маленького плетеного кошичка на лікті й дістала звідти пучок сушених квіток. — На ось. Укинеш до чаю — і все хвилювання мине без сліду. І зазирни до мене, коли матимеш настрій.
— Обов’язково! — погодилась Гессі, загортаючи квіти в чисту хустинку.
Дорогою її більше не лякала жодна тінь.
— Гесті? — сполошилась Фауста, котра зустріла її у дверях замість їхньої хатньої робітниці. Подруга опанувала себе за мить і кинулась кудись у глиб коридору: — Мамцю, до мене однокласниця!
— Я на хвилинку. — Гессі дістала з пакета книжку та вручила її Фаусті. — То для Морґіна.
— Для Морґіна? А чого це ти носиш?
— Бо я дивна й мене легко використовувати, чого ж іще… Та це Генрі попросила дуже. А тепер я йтиму. Щоб удома не хвилювались.
— І не зайдеш на чай із печивом? — Фауста розчинила двері ширше. — До нас приїхала тітка з Каламерти й напекла такої смакоти!
Аромат із коридору справді долинав чарівний — медовий-медовий. Каламерта була відома теплим кліматом, тому звідти привозили фрукти — золоті й насичені сонцем. У дитинстві батько розказав Гессі, що насправді там живуть чарівні садівники, котрі розмальовують кожен-кожен персик чи абрикос фарбами із сонячного проміння. Тому вони такі смачні. Та тільки Гессі надто захопилась цією ідеєю і якось розфарбувала своїми фарбами фрукти, котрі служниця заготувала для пирога пані Моррінді. Ніхто не був задоволений результатом.
— Заходь же! — Фауста взяла подругу за руку й затягла досередини. — Посидиш у нас, зігрієшся, а то вітер там страшенний — я сама щойно повернулась. А потім Даррі тебе проведе. І вдома не хвилюватимуться.
— Так, я проведу. — Даррін вийшов із тіні за дверима, наче примара. Але у світлі його лице сяйнуло такою усмішкою, котра б примарі явно не личила.
Гессі подумала, що з таким супроводом їй точно не зустріти блакитноокого. Але, з іншого боку, вона й не могла бути певна, що зустріне його. А пляцки із золоченими фруктами щодня не подають навіть у цукерні матінки.
— Вибач, — прошепотіла Гессі, коли вони з братом Фаусти прямували до неї додому. Сутінки стали густими, мов чорнило, і тільки ліхтарі на мосту виривали дорогу з мороку.
— Та мені не шкода часу. І гуляти ввечері корисно.
— Я не про те. Генріка… моя сестра могла щось наговорити… — Слова застрягли в горлі гострими скалками.
— Ти про те, що вона наверзла, як тобі хотілося з нами зазнайомитись? — спитав Даррін сам. Голос його був легкий, як вечірній вітер.
— Мабуть…
— Та її ж видно дуже добре, сестру твою. Вона хотіла погуляти з Моррі. Самій — незручно й неґречно. От і все. Не переймайся так. — Брат Фаусти розставив усе на місця за якісь три секунди й так завиграшки, наче вже давно підготував кожне-кожнісіньке речення, яке треба було сказати в цій розмові.
Гессі подивилась на Дарріна краєм ока. Отже, знав він усе ліпше, ніж вона гадала.
— О… — тільки й видихнула дівчина. — Тоді добре. Я боялася, що вона…
— Я люблю нові знайомства, — перервав юнак. — І ніколи не втрачу нагоди провести вихідний у хорошій компанії. Якби то була не ти, а будь-хто інший, я б теж погодився. І так само намагався б підтримати розмову на цікаву тему.
— А які теми цікаві тобі? — спитала Гессі, щоб швидко перемінити напрям розмови.
— О… книжки.
— Це так. Ти багато розповідав про книжки.
— А ще я люблю театр. Морґін там мало не засинає щоразу, а мені, навпаки, до смаку. Особливо якщо ставлять п’єси, котрі я читав.
— Ми восени ходили на прем’єру «Снів принцеси Омайї», — згадала Гессі. — Там іще Авінда Райрі виступала. У головній ролі.
— Це про ту принцесу, якій уві сні з’являвся коханий, котрий поїхав кудись далеко-далеко, і тому вона відкидала пропозиції всіх кавалерів?
— Так. Тоді мені та принцеса видалась дивачкою. Через ті сни вона не цінувала того, що в неї було.
— А мені сподобалась ця інтерпретація. — Даррін стенув плечима. — Адже сни — це наче інша реальність. Я читав теорію, що вони насправді видіння з інших світів, де наше життя відбувається теж по-іншому. Тому вони такі химерні.
Гессі всміхнулася, згадавши сон про бал. Вона мимоволі виструнчилась, а тоді виконала реверанс до ліхтарного стовпа. І кілька танцювальних кроків — легко й невимушено, як і вчила пані Валіє.
— Що це ви, панночко? — Даррін спостерігав за нею з ввічливою уважністю.
— Сон останній згадався, — зізналась вона, не вигадуючи нічого. У компанії брата Фаусти не виникало бажання прикидатися й замислюватись над тим, як же він це сприйме.
