— Генрі, заспокойся ж бо. Твоя сестра всього лиш має гарний настрій.
— Та я вже бачу. — Генріка на мить стала схожою на матінку. — Твій «гарний настрій» має ім’я?
Гессі похитала головою, і темні пасма, котрі вже трохи відросли, замайоріли в неї перед очима.
— Тоді не здіймай шуму, бо, закладаюсь на десерт, ти вже розбудила своїм реготом усіх — звідси і аж до річки! — Генріка здмухнула кучері з очей. — А якщо не відпочити як слід, то який вигляд ми матимемо ввечері?
— Пречудовий вигляд, — відповіла Гессі, сповнена радісних дзвіночків від маківки до п’ят. — Особливо ти. — Вона знала, що Генріці буде приємно це почути, тому лестила безсовісно. — У тебе ж така сукенка! На її тлі твої коси ввечері здаватимуться просто-таки зоряним вогнищем.
— Ну-ну. — Генріка міцно стулила губи, проте усмішка проглядала на її рум’яному обличчі, і Гессі подумала, що сестра насправді красуня. Навіть на світанку, навіть з розтріпаними косами й у сорочці для сну.
— Я не можу заснути, — зізналась Гессі.
— Я теж, — раптом відповіла сестра і довірливо повела далі, присівши на ліжко. — Ой, нервів же скільки! Я звечора й ароматні краплі вдихала, і провітрювала кімнату, та все одно.
— А я геть спітніла під ковдрою.
— А в мене нило праве коліно. Я все згадувала, як колись забила його, і злякалась, що воно саме сьогодні ввечері дасть про себе знати! І я танцюватиму погано.
— Прегарно ти танцюватимеш!
Генріка важко зітхнула, а тоді похитала головою.
— Твоя правда. Пані Валіє казала, що ми молодчинки.
— І пір’їнки.
— І голубоньки.
— І…
Генрі подивилась на Гессі, і вони, не змовляючись, розсміялися. Заснути до сніданку їм уже не вдалось.
Гессі здавалось, що вона тільки-тільки прокинулась на зорі, а от уже пані Моррінда прийшла будити їх і відправила до ванної. Гаряча вода парувала і змивала рештки сну, а кахлі на підлозі були такі холодні, що Гессі переминалася з ноги на ногу, щоб тільки не стояти на них, а тоді послизнулась і мало не впала. Управителька втримала її впевненим рухом і безмовно похитала головою, що мало б означати: «Гестіє Амаліє, ти така безвідповідальна, що я не здивуюсь, якщо ти зламаєш собі щось просто-таки в день балу, проте я ані слівця про це не скажу, ані слівця!»
Далі був сніданок — довгий і нудний, бо їсти зовсім не хотілось. Та матінка суворо попередила, що без сніданку ніхто з дому не вийде. Потім пані Моррінда, котра з цієї нагоди сьогодні не пішла до цукерні, укладала їм волосся, а нова служниця — її звали Увві — їй допомагала. Гессі завили коси та уклали їх рівнесенько, мовби намалювали на полотні. Друга служниця, Ульві, підготувала весь одяг, і зовсім швидко проминув час убирання — панчішки, нова шовкова білизна, потім сукенка з лимонного шовку, темно-синя накидка й такі ж темні туфлі. Медальйон на шию, сапфірова брошка й сережки — подарунок батечка до першого балу. Гессі дивилась на себе в дзеркало й усміхалась.
— Ти гарненька, — похвалила її Генріка.
— Ти захоплива, — відповіла вона сестрі.
Смарагдова сукенка мінилась на сонці, і руді кучері Генрі справді були схожі на живий вогонь.
— Ану хутчіш сюди! — покликала їх матінка.
Вона дістала свої скарби й підмалювала їм губи червоно-рожевою помадою, а тоді щоки — світлими рум’янами. Похитала головою і розтерла рум’яна по щоках Гессі сильніше, бідкаючись, що не той відтінок. А тоді бризнула парфумів, котрі пахнули, як вечір у саду Ітеллі.
Тітка Фресія принесла їм мереживних хустинок у подарунок. Вона твердила, що в кожної пристойної панянки має бути гарна хустинка, але найбільша майстерність — вчасно впустити її й очікувати, щоб подали. І за жодної умови не схилятись по неї самій.
Нарешті приїхав батько, і вони всі разом вирушили до коледжу.
У Гессі був пречудовий настрій. Вона перекинула накидку через руку, бо сонце припікало. Над воротами майорів великий плакат, котрий повідомляв, що сьогодні святковий день. Прочитавши надпис, дівчина згадала про Аїдена, який на самому початку книги теж стояв перед Брамою, і їй здалося, що вона зараз на порозі чогось зовсім нового, цікавого й захопливого.
Урочистості завжди видавались Гессі найбільш нудною частиною будь-якого свята. Вона не була певна, що в півкруглій актовій залі є хоча б хтось, кому цікаво слухати привітальне слово пана директора, його заступників, їхніх заступників, пана з міської ради і врешті почесне слово випускниці.
Приблизно на третій промові Гессі стала роззиратись на інших, краєм вуха слухаючи про блискучі перспективи, цвіт їхнього коледжу та ті неймовірні висоти, які чекають на всіх випускниць. Іноді вона не стримувалась і всміхалася, знаючи, що найвище досягнення для більшості випускниць — то вдале заміжжя.
