Гессі полностью

Що ж. Якщо ті сили дозволяють камері працювати та робити інших щасливими, то Гессі не проти мати в собі щось таке. Адже це далеко не найгірше вміння. Хоча його ніхто не зрозуміє і не сприйме всерйоз. Крім блакитноокого. Але тепер його немає.

Гессі перегорнула сторінку й зненацька відчула, що їй забракло повітря. На її очах маленькі чорні букви бігали жовтим папером і вибудовували речення за реченням. Там, де раніше нічого не було. На чистих сторінках. Ніби вони ожили від її дотику.

Дівчина згорнула книгу й мало не кинула її на підлогу, проте нестримна радість підступала зсередини. Магія досі тут, поряд із нею. Щось надзвичайне й чарівне. Тоненький міст із Аїденом… і з блакитнооким теж. Вони не покинули її. Вони з нею.

Гессі знову розгорнула на потрібній сторінці.

АЇДен ~ Академія

Того вечора Полі не планував нікуди йти, але тривога не давала йому заснути, і він вирішив перевірити підозру.

Та все пішло не так, як він планував.

— Розе, я знаю, що ти йдеш за мною. — Полі спинився посеред коридору.

За звичкою він подався до закинутого крила. А тут усі кроки, навіть найлегші, відлунюють у тиші дуже яскраво.

— Не ти один маєш право тут бути.

Підозра підтвердилась. Розе не крилася — це добре. Розе таки стежила за ним — це погано.

— Так, можеш бути де завгодно. Але ж ти йдеш за мною. Щоб прослідкувати. — Полі зупинився й озирнувся. — Щоб знайти Гестію. Щоб нашкодити їй.

Він говорив це просто й відкрито, бо так значно легше. Після того як Гестія сказала, що ліпше їм не бачитись, багато чого робити стало легше, ніби ниточки, котрі тримали його, обірвались одночасно.

Розе різко відкинула звинувачення:

— Я? Нашкодити? Нізащо. Я поклялась Аїдові. Ти знаєш, що він для мене — все.

Її сірі порожні очі світилися непояснимою злістю та силою, і Полі не міг зрозуміти, звідки в ній стільки цього береться. Чи не з ненависті?

— То чому ти тут?

Він зрозумів, що все одно не варто нікуди йти, поки поруч Розе. Бракувало хіба привести її просто до Гестії.

— Для цього. — Вона довірливо простягла руку вперед, ніби хотіла торкнутися тканини його сорочки.

А тоді з її руки виросло лезо зі шпичаками.

І з ніжною усмішкою Прозерпіна ввігнала його Полі під ребра.

Гессі згорнула книгу, бо далі знову світились порожні сторінки. Серце гучно гупало. Якщо Розе напала на Полі та вбила його… Вбила його? О боги, як же можна вбити когось? Гессі стало страшно від самої думки про це. Адже Полі — це друг Аїдена і, майже напевне, блакитноокий. А навіть якщо й ні — все одно. Він наче… хороший. Проте якщо те, про що розповідає ця книга, відбулося ще раніше, то це могло статися, поки вона відпочивала влітку? Чи навпаки — сталося щойно, бо ж тільки-но з’явилось на сторінках? Як же дізнатися, як працює ця книга?..

Від хвилювання голова йшла обертом. Хотілось просто негайно кинутись і побігти туди, в ту їхню Академію, сказати комусь: «Урятуйте Полі!» Якби тільки вона могла поговорити з Аїденом, якби тільки могла попередити його й застерегти!..

— Будь ласка, будь ласка, живи, — попросила вона, дивлячись на зоряне небо. Таке глибоке й широке, що там, безумовно, знайдеться місце і для її прохання, тому Гессі сподівалася, що Полі, чи то блакитноокий, її почує. Або ж почують вищі сили і зроблять так, щоб усе закінчилося добре.

Із цією думкою дівчина пішла спати, проте сон довго-довго не йшов…

Ранок приніс відповідь найменш очікуваним способом.

Гессі отримувала квіти лише від блакитноокого, тому, коли вранці букет білих, напівпрозорих лілій побачила на підвіконні, втішилась неймовірно. Їй здалося, це знак того, що з ним усе гаразд. Книга не описувала його смерть.

— Дякую… — шепнула Гессі до неба за вікном.