Гойдалка полностью

— Наші уявлення про Око надто фрагментарні, щоб робити подібні ототожнення. Я підозрюю, що його первинне призначення не має нічого спільного з моральними визначеннями, породженими досвідом людської цивілізації. Його створили не для зла і не для добра, а для контролю за процесами, котрі нам несила утямити. Ми ще дуже молоді для таких знань і речей. Око й потрапило до нас, за великим рахунком, випадково. Могло опинитись десь-інде, скажімо, у рептилоїдів, — відставний адмірал чомусь посміхнувся, нижня губа при цьому вилізла з його бороди, наче рожевий молюск. — Анабело, от уявіть собі кварковий носій інформації, який випав з чиєїсь кишені і закотився до мишачої нори. А в ній сидить така собі сімейка брудних гризунів і міркує, сприятиме ця хріновіна їхньому розмноженню, чи, навпаки, заважатиме. Правда ж, смішно?

— Не любите ви людей.

— Хіба ж я сам не людина?

— Якби не покази сканера, я б у цьому засумнівалась.

— Тоді другий тост — за сканери як критерій істини! — Ян допив вино і кинув келих на плити тераси, дзенькнуло скло.

— За сканери пити не буду, — Анабела поставила свій келих на поруччя. — Переконана, що вашим хазяям під силу обдурити будь-яку земну техніку.

— І все ж таки — я людина, — відставний адмірал примружився на сонячний обрій. — І з тими, кого ви називаєте моїми хазяями, я розминувся на кілька сотень тисяч років. Раджу вам, Анабело, припинити мислити, як оперативниця, й додати до вашої картини світу трохи філософії. Небагато. Зовсім трошки. Гарантую вам, що жити стане цікавіше, а ваші доповідні Першому офісові читатимуть з більшою повагою.

— Маю в тому сумніви.

— Дарма. Наскількі мені відомо, Еарлан Теслен досить компетентний і тямущий управлінець. Людству, можна сказати, пощастило мати в свої останні дні такого лідера.

— В останні дні?

— Не хапайте за язик. Нехай буде: в передостанні.

— Пророкуєте?

— Ні. Просто знаю, що жодна з гуманоїдних рас не пережила зустрічі з втіленням Темного бога. А якщо бути точним: зустрічі з претендентом на його трон. Адже, так би мовити, повноцінний Темний був лише один.

— Претендентам не щастило?

— Занадто могутні сили стояли і стоять на заваді визріванню істинного Темного.

— Так, може, вони нас в останній момент врятують, ці сили? — Анабела намагалась впіймати погляд Яна, але його очі уникали зустрічі.

— Попередників не врятували, — сказав він і знов на мить заплющив очі. — До речі, а що саме мені інкримінують?

— Свідоме співробітництво з ворогами Імперії і людства. Спочатку ми думали, що ви зрадник. Але тепер ми схиляємось до того, що ви належите до спадкових каїнітів, сповідників культу Темного.

— І є докази?

— Так.

— Можна поцікавитись, які саме?

— Ви прокололись на дрібниці, Яне. Джи Тау прослідкували шлях того контейнера, у якому ваші спільники доправили на Землю Adelma polaria. Ту саму істоту, за допомогою якої Шерма пройшла вогненну ініціацію. У Ширазі ви не прибрали за собою. Там, під кущами, залишилась заглушка від порту живлення біологічного спецконтейнера, виробленого на Аврелії. Вантаж, як ми виявили, відправляли з Аврелії каїніти з вашого, Яне, клану — ваш двоюрідний брат Брейн та його дружина. За вашим наказом, зрозуміло. Вони, до речі, вже дали свідчення.

— Я так бачу, ваші колеги добре попрацювали.

«Він дуже спокійний, — спецагент звірилась з даними сканерів, що виводились на монітор доданої реальності, вмонтований до роговиці її лівого ока. — Пульс шістдесят сім. Ритми мозкової діяльності у межах норми. Сліди психотропних регуляторів не фіксуються. І чому ж ти такий спокійний, Яне?»

— Так де знаходиться Око? — Анабела приклала неабиякі зусилля, щоб наповнити свій голос безжальним металом; проте відчула, що марно. Цей потертий життям, колись майже всевладний, а тепер опальний контррозвідник викликав у неї щось більше за професійну повагу. Спецагент здогадувалась, навіть більше — знала — що належить до тієї ж породи, що й цей жилавий бородань. Що їх обидвох однаково заводить свіжий вітер оперативних пригод, драйв переслідування та вірне, як запах, передчуття здобичі. Вони були хижаками. З різних зграй, проте однієї крові.

Старший з хижаків розтягнув губи у посмішку й вперше за всю розмову зустрівся з молодшою поглядами:

— Анабело, ви, звісно ж, не повірите, але мені це невідомо.

— Значить, вам доведеться пройти через процедуру жорсткого допиту. Й, на жаль, не на Землі, а на добре відомому вам секретному об’єкті. Мені шкода, направду.

— Вважайте, що я злякався, — мовив Ян після довгої, дуже довгої паузи. — Я тут дещо підготував для Теслена і Сайкс, але й вам, я думаю, буде корисно глянути.

— Підготували?

— Я знав, що ви прийдете.

— Те, що ви підготували, якось пов’язане з Оком?

— Вам лише одне в голові.