— Отак краще… Я ж не проти наказів,
— Я не лізу до політики, — звертання «брате» сьогодні не розчулило, а радше насторожило Вольска. З командором щось відбувалось. Щось його гризло зсередини. І природа цієї гризоти непокоїла ксенобіолога.
— Не лізь, не лізь, брате, хто ж проти… Але невдовзі — дуже-дуже скоро — політика сама залізе до тебе. Та що я кажу: вже залізла. Де тепер твоя Шерма?
— Твоя. Ти ж все ще її кохаєш.
— Я б…
— Кохаєш, брате. Я знаю. Сниться вона тобі… — Зоран підніс склянку до рівня очей, примружився на світло, що виблискувало крізь рідину. — Давай вип’ємо за любов. За істинне цілковите земне кохання.
— Хай буде так.
— До дна, — не забув нагадати далекий нащадок балканських слов’ян перед тим, як спорожнити склянку.
Вольск вкотре подивувався незвичному відчуттю одночасно пекучого і животворного струму у стравоході. Жодний інший напій не дарував такого поєднання.
«Ефект натурального продукту», — припустив ксенобіолог, відправляючи склянку до утилізатора.
Йому здалось, що погляд Зорана спрямовано повз брата-Стража, повз панель, повз тривимірне зображення Матері Зірок, повз рубку. Повз цілу систему Таліс. Що дивиться капітан-командор у те заповідане й невидиме іншим, де справжні воїни Імперії відчувають твердий ґрунт під ногами.
Ґвен Вей здивувалась, побачивши у щілині між розсувними панелями живу комаху. Подібна до крихітної сріблястої рибки, та спритно побігла стіною. Тріпотіння її довгих вусиків здалось баронесі кумедним.
Termobia domestica, класифікувала вона несподівану гостю. Синантропна, тобто звична в людських оселях, істота із загону щетинохвосток. Одна із найдавніших та найдосконаліших істот Землі. Півмільярда років тому щетинохвостки освоювали простори колискової планети. Вони були сучасницями велетенських акул-мегалодонтів та перших сухопутних рептилій.
«От і вір технікам, що зорельоти абсолютно стерильні», — Ґвен спробувала впіймати комаху, але та з неймовірною швидкістю добігла до технічного отвору і щезла в ньому.
Поява щетинохвостки нагадала баронесі її пам’ятну розмову з Мулан.
«А сестричка таки мала рацію, — подумки погодилась з аргументами піфійки Ґвен, — біосфера багатьох планет близької галактичної зони, швидше за все, має спільне джерело. Якась древня раса намагалась трансформувати ці планети за певним взірцем, а потім кинула цей проект недоробленим. Найцікавіше — перероблені біосфери існують, а залишки техносфери відсутні. Все вказує на катастрофічний кінець «трансформаторів». Щось їх знищило. Й це «щось» було галактичного калібру. Ґ’орміти мали би пам’ятати ці події. Вони все пам’ятають. Шкода, що тепер вони зі мною не спілкуватимуться».
Вона згадала ті тижні, коли в її тілі перебував зародок гуманоїда, й мимоволі здригнулась. Вона все відкладала візит до анабіозної лабораторії, але тепер твердо вирішила: завтра вона перемістить ембріон до інкубатора. Чому суджено бути, того не уникнути. Це кредо земних фаталістів вона засвоїла багато років тому. Ще на Бальсані.
«Ні, не завтра, а сьогодні, тепер!» — рука баронеси рушила, щоби командним помахом розчинити вхідну мембрану, але зависла на півдорозі.
В кістці над її правим вухом виникло недоречне саме тепер відчуття. Виклик внутрішнього комунікатора. Баронеса дала дозвіл на контакт.
— Вітаю вас, Вей.
Або їй здалось, або в голосі Тарасваті бриніла незвична напруга.
— І я рада вам, Преподобна.
— Вибачте, що турбую вас проти ночі.
— Ніч тут — умовність.
— І все ж таки… У нас нове завдання, Вей. Імператор віддав наказ йти до Пратари.
— Несподівано.
Це направду несподівано, наказ імператора її здивував.
— Нам наказано знайти та активувати портал на планеті 18КВ216:2, — продовжила Тарасваті. — А також, у разі потреби, захистити його від ворога. Головною проблемою вважається відновлення життєдіяльності істот, відомих вам як норни…
— Але ж…
— Приготуйтесь отримати інформацію про них. Відразу попереджаю: інформація буде надана у специфічному форматі. Ґ’орміти силкувалися адаптувати свої знання про норн до нашого способу мислення. Проте — скажімо відверто — в них не все вийшло. Мені, разом із вашою групою ксенобіологів, необхідно опрацювати отримані від них знання. Там десятки, якщо не сотні терабайт.
— Я не впевнена, що цього буде достатньо для успішного ребіозу таких незвичайних істот. Те, що мені відомо про норн, свідчить про їхнє походження з абсолютно невідомої нам біосфери. Ми не знаємо ані їхньої морфології, ані принципів функціонування їхніх організмів. Я вже не кажу про те, що наша наука не розуміє фізичних основ дії тих їхніх порталів.
