Гойдалка полностью

Флот послідовно, не рахуючи збитих дискоїдів, випалював та заливав бойовим токсином підземні кубла бунтівників, Джи Тау зазнали катастрофічних втрат у локальних сутичках із штурмовими загонами клонів, а шерифи тримали оборону на забарикадованих «галереях безпеки», котрі мало кожне з поселень природнонароджених. Головний порт, вірніше те, що від нього залишилось, потрапив під контроль повсталих. Всі придатні для виходу в космос апарати, включно з «Ніверісом» та президентським лайнером, «горобці» підірвали; тепер над Ліфанією-шостою клубочилась отруйна хмара.

Капітан «горобців» — чорношкірий голомозий міцно складений — також прикипів до комунікатора, куди стікались візуальні та вербальні потічки оперативної інформації. Час від часу він віддавав короткі накази. З них Марков зрозумів, що пошуками Сехмета керує майстер військового братства на ім’я Пуна, а прояви «чортівні» відслідковує офіцер з позивним «Дев’ятий», певно з Джи Тау. І що ані шукача антикваріату, ані свіжих ознак діяльності Ленго досі не знайдено.

Житловий блок у четвертій Ліфанії, де мешкав старий меґранс, виявився зачиненим. Пуна обшукала всі його приміщення та окреме сховище, яке орендував любитель екзотичних ігор. Без результату. Системи стеження не знайшли антиквара у жодному з тридцяти двох мільйонів двохсот тисяч сорока сканованих помешкань, наповнених земним або тіронійським повітрям. Його слід обривався приблизно за добу до початку повстання в одному з недбало відремонтованих ліфтів Мокрого купола. Облікове обладнання поселення зафіксувало, як Сехмет зайшов до пасажирського ліфта, де не працював регістратор. Проте відміток про його вихід з ліфтової кабіни не знайшлося. Комп’ютер, що керував технічними системами купола, зауважив цю дивну обставину, послав повідомлення про неї до офісу шерифа й заніс громадянина першої категорії Бела Сехмета до списку потенційно розшукуваних.

— Алефе, він у Мокрому, він у тому клятому гадючнику, — наполягав Марков, отримавши висновки технічного моніторингу. — Там за двісті років наробили стільки хитрих ничок, що в них можна перечекати ще одну Смуту.

— Пуна вже займається тим ліфтом, — кивнув капітан. — Але щось мені підказує, що камінця на цій планеті давно вже нема.

— Значить, треба тримати блокаду.

— Не все залежить від мене.

— У вас є прямий канал зв’язку з імператором?

Масивна Алефова голова зобразила щось на штиб кивка. Машина, на якій вони летіли, якраз зависла над базовим модулем.

— Зможете самостійно перейти? — поцікавився в Маркова капітан.

— А в чому проблема?

— Ми не сідатимемо, треба буде зістрибнути. А на вас немає екзоскелета.

— Якось буде, — махнув рукою поліцейський.

— Якось не вийде, — голена голова знов хитнулась, тепер на знак заперечення. — Ви ще не відійшли від тієї бридоти, якою вас накачали… Думаю, що це не буде порушенням субординації.

Алеф обхопив Маркова правою рукою за поперек і вистрибнув крізь прочинений люк апарата. Генерал не встиг ані підтвердити, ані заперечити його припущення. Натомість затримав дихання і закрив очі. За мить заковані в гнучку броню капітанові ноги замортизували на даху модуля. Не випускаючи Маркова з міцних обіймів, командир елітного спецназу проминув шлюзову камеру, і обидва офіцери опинились у просторому сфероїді, всі стіни якого вкривав тактичний екран. Вставши на підлогу і впустивши в легені земне повітря, генерал зауважив, що в кабіні-сфероїді працює оперативна група «горобців». Їхні голови і руки вкривали пластичні мембрани симуляторів віртуальної реальності. Дрібні посмикування тіл видавали напружену роботу імперських воїнів. Лише одна чергова — світловолоса жінка з вузьким обличчям та уважними сірими очима — залишалась в реалі. В неї на колінах лежала невідома генералові зброя: щось масивне і хиже на вигляд, з коротким стволом і вкрите ультрачорним лаком.

— Зв’язок з імператором. — нагадав Марков, оправляючи комбінезон.

— Я пам’ятаю, — Алеф зняв рукавиці і поклав обидві руки на командирську консоль. Відтак пробурмотів щось незнайомою мовою. Спалахнув куб тривимірного екрану. В ньому запульсувало світло, відтак розгорнулось зображення структури, складеної з кольорових спіралей та сліпучо-білих октаедрів. Алеф глянув у бік чергової, та ледь помітно кивнула.

— Візьміть шолом, — звернувся капітан до Маркова. — Он там, у силовому гнізді.

Поліцейський знайшов пристрій, видобув його з затискачів, переконався у тому, що має справу зі звичайним військовим засобом тривимірної симуляції, сів у найближче крісло та одягнув шолома. Гнучка плівка щільно охопила обличчя, ковпачки трансляторів залізли до вух, контактні лінзи злились з роговицею.

Коротка, проте вкрай неприємна мить переходу до віртуалу.

Легке запаморочення, червоне коло перед очима, поштовх кров’яного тиску та дзвін у вухах.

І ось навколо Маркова розкинувся осяяний ранковим сонцем неозорий земний степ. Такої якісної калібрувальної картинки він ще не бачив. Ніякої векторної асиметрії. Жодних імлистих напливів, анізотропії та мертвих пікселів. Алефові бійці працювали на пристойній техніці.