Під час цього зворотного потоку лімфа просочується крізь лімфатичні вузли, які переривають потік і відфільтровують тверді частинки тілесних відходів, таким чином запобігаючи їх проникненню в кровоносну систему.
Отже.
Існують два чинники, що активують лімфатичну систему: (1) дихання, що спричиняє тиск діафрагми на внутрішні органи, у результаті змушуючи кров та лімфу рухатися вгору, проти сили тяжіння; (2) рух тіла, що спричиняє стиснення лімфатичних судин скелетними м’язами, таким чином надаючи лімфі руху. Складна система клапанів перешкоджає плину в протилежному напрямку.
Але вампіри не дихають; у всякому разі померлі. Це означає, що їхній лімфообіг приблизно наполовину урізаний. А це, у свою чергу, означає, що значні обсяги відходів залишаються в організмі вампіра.
Робертові Невіллу спав на думку смердючий запах вампіра.
Він читав далі.
«Бактерія потрапляє до кровообігу, де…»
«…білі кров’яні тільця відіграють життєво важливу роль у захисті організму проти бактеріальної атаки».
«Сильне сонячне світло миттєво вбиває численні мікроби та…»
«Значна кількість бактеріальних захворювань людини може поширюватися через комах — мух, комарів…»
«…де, реагуючи на хвороботворну бактерію, починається утворення додаткових клітин, що надходять до кровообігу».
Він дозволив книзі впасти на коліно, вона зісковзнула і з глухим звуком сповзла на килим.
Читати ставало дедалі важче, бо незалежно від того, що саме він читав, дедалі очевиднішим робився зв’язок між бактеріями і захворюваннями крові. Утім, весь цей час він дозволяв собі зневажати всіх тих, хто помер, проголошуючи правду про бактеріальну природу пошесті та висміюючи вампірів.
Він піднявся й зробив собі випити. Але склянка так і залишилася на місці. Ставши перед баром, він повільно, ритмічно почав постукувати кулаком по стійці, похмуро дивлячись на стіну.
Мікроби.
Він скривився. «Та вже заради Бога, — втомлено проказав до себе, — знаєш, слова не кусаються». Він глибоко вдихнув. «Гаразд, — сказав він собі, — чи існують причини, чому це не можуть бути мікроби?»
Він відвернувся од бару так, наче міг залишити там своє запитання. Але для запитань простір не був перешкодою; вони могли переслідувати його.
Він сидів на кухні, втупившись у чашку паруючої кави. Мікроби. Бактерії. Віруси. Вампіри. «Чому я так опираюся цьому?» — думав він. Це був упертий опір. Чи, може, він боявся, що, коли це мікроби, завдання виявиться заскладним для нього?
Він не знав. Він розпочав новий шлях — шлях, що вимагав компромісу. Навіщо відкидати будь-яку теорію? Вони не обов’язково взаємовиключні. «Подвійне сприйняття та взаємне відношення», — подумав він.
Бактерія могла бути поясненням вампірів.
Здавалося, що він потрапив у самісінький вир потопу. Наче був тим маленьким голландським хлопчиком, який встромив палець у греблю[35], намагаючись спинити море здорового глузду. Таким він і був, плазуючи на землі, вдоволений своєю залізобетонною теорією. Тепер він випростався й витяг палець. Море відповідей уже накочувало на нього.
Чума поширилася так стрімко. Чи було б це можливо, якби лише вампіри розносили її? Чи вистачило б їхніх нічних набігів, щоб розігнати її?
Раптова відповідь вразила його. Лише якщо прийняти версію з бактерією, можна пояснити фантастичну прудкість пошесті, геометричну прогресію жертв.
Він відсунув чашку кави вбік, у голові вирував десяток різних ідей. Мухи та комарі були частиною цього. Поширювали хворобу, женучи її всім світом.
Так, бактерія пояснює чимало; переховування вдень, кома, спричинена потребою мікроба в захисті від сонячної радіації.
Нова ідея: що, як бактерія є джерелом могутності вампіра?
Він відчув, як спиною пробігли мурашки. Чи можливо, що той самий мікроб, який убивав живих, давав силу мертвим?
Він мав знати! Він застрибав і ледве не вибіг із будинку. Потім, в останню мить, відскочив від дверей, нервово сміючись. «Боже збав, — думав він, — чи я втрачаю глузд?»
Надворі була ніч. Він осміхнувся й метушливо закрокував вітальнею.
Чи можна так пояснити й інші явища? Кілок? Його розум роздирався, силкуючись умістити кілок у рамки бактеріальної зумовленості. «Ну ж бо!» — нетерпляче прокричав він подумки. Все, до чого він міг додуматися, — крововилив, але того випадку з жінкою це не пояснювало. Та й вразив він її не в серце…
Він вирішив пропустити це, побоюючись, що його нововідкрита теорія передчасно розвалиться — до того як хоч трохи зміцніє.
Далі, розп’яття. Ні, бактерія не може цього пояснити. Ґрунт — ні, не варто й пробувати. Проточна вода, дзеркала, часник… Він відчув, як безпорадно тремтить, і захотів голосно закричати, щоб спинити свій розпалений мозок. Він мав знайти бодай щось! «Чорт забирай! — подумки шаленів він. — Я цього так не покину!»
Він змусив себе сісти. Здригаючись від напруження, так і сидів, облишивши всі думки, доки не заспокоївся. «Господи, — зрештою подумав він, — що зі мною не так? Я вхопився за ідею, а коли не зміг нею пояснити всього за перші п’ять хвилин, панікую. Я, певно, з’їжджаю з глузду».